Доброго ранку, міс Давши. Міс Давши була суворим учителем. Якщо учень хотів вийти з класу попити води, міс Давши просто дивилася на нього і нічого не говорила. Вони боялися цього погляду і називали її "жахлива міс Давши", хоча вона ніколи не кричала і не лаялася на них. В той день в її класі на уроці географії сиділо 40 учнів. Вони чули дзвінок з уроку, але не рухалися, вони не розмовляли, всі вони чекали в тиші і дивилися на міс Давши. Тільки після того, як вона сказала їм закрити підручники і йти, вони тихо вийшли з класу без криків або бігу. Хлопчика, який розмовляв на уроці, залишили в класі і змусили написати 12 разів "Я не повинен розмовляти під час уроку". Почався наступний урок. Учні прийшли в клас і зайняли свої місця. Міс Давши дала їм робити письмові роботи, тому що це був вівторок, а по вівторках вони завжди виконували письмові завдання. Один хлопчик штовхнув дівчинку, яка сидить по-сусідству. Міс Давши подивилася на нього, і він перестав приставати до дівчинки, хоча міс Давши навіть не сварилася на нього. Міс Давши дивилася на хлопчика, але бачила не його. Замість нього вона бачила Томаса Бейкера, який сидів на цьому місці 6 або 7 років тому. Війна розкидала дітей, що вчилися у неї, по різних частинах світу. Один був у Німеччині, інший - в джунглях Нової Гвінеї, третій - десь в Африці. Вона не знала, де всі вони були. Хоча всі вони закінчили школу багато років тому, зараз вона бачила їх, ніби їм було 7, 10 або 12. Учень, про який вона думала найчастіше, був Томас Бейкер. Німецькі літаки скинули бомби на його корабель, і протягом багатьох днів він лежав на плоту без їжі і води. Коли його знайшли, він був на межі смерті. Газети багато писали про нього в ті дні. Ренді Бекер підняв руку. "Так, Бейкер?" запитала міс Давши. "Я отримав лист від Тома вчора", пояснив хлопчик. "Можна мені прочитати його класу?" "Так звичайно". "Але тільки воно довге". "Я впевнена, буде корисним кожному почути лист такого хороброго людини", пояснила вчителька. Ренді озирнувся і почав читати. Том розповідав своєму молодшому братові, що він бачив з літака, на якому його доставили назад в Англію. Він написав, що земля внизу виглядала як карта, яку вони розглядали в школі на уроках географії. Далі він писав, як він мучився на плоту без їжі і води. "Ти знаєш, про кого тоді я думав? Чи не про хлопчика або дівчинку," пояснив він. "Я думав про міс Давши, і там у відкритому океані я грав в одну гру. Ні, я не жартую. Вона допомогла мені вижити. Я уявляв, що я знову в класі географії, я згадував погляд міс Давши, коли ми хотіли вийти з класу попити води. Так, я уявляв, що я на уроці, і постійно думав, "Дзвінок продзвенить через кілька хвилин. Можна почекати ще трохи. Ти повинен дочекатися дзвінка ". І все ставало простіше. В океані було також важко, як в школі. Розкажи про це хлопчикам, добре?" Ренді раптово зупинився. "Усе?" запитала міс Давши "Ні", сказав Ренді. Його обличчя почервоніло. "Тут йдеться" Будь ласка, подякуй міс Давши і поцілунок її за мене ". Міс Давши підійшла до хлопчика." Ну, Ренді, "сказала вона." Я чекаю. "У тиші малюк Ренді поцілував" жахливу міс Давши ". Ніхто в класі не сміявся або навіть жартував, все сиділи тихо, крім однієї дівчинки, яка несподівано сказала. "Це як медаль", сказала вона. "Це як медаль, яку він вручив міс Давши".

Доброго ранку, міс Давши. Міс Давши була суворим учителем. Якщо учень хотів вийти з класу попити води, міс Давши просто дивилася на нього і нічого не говорила. Вони боялися цього погляду і називали її "жахлива міс Давши", хоча вона ніколи не кричала і не лаялася на них. В той день в її класі на уроці географії сиділо 40 учнів. Вони чули дзвінок з уроку, але не рухалися, вони не розмовляли, всі вони чекали в тиші і дивилися на міс Давши. Тільки після того, як вона сказала їм закрити підручники і йти, вони тихо вийшли з класу без криків або бігу. Хлопчика, який розмовляв на уроці, залишили в класі і змусили написати 12 разів "Я не повинен розмовляти під час уроку". Почався наступний урок. Учні прийшли в клас і зайняли свої місця. Міс Давши дала їм робити письмові роботи, тому що це був вівторок, а по вівторках вони завжди виконували письмові завдання. Один хлопчик штовхнув дівчинку, яка сидить по-сусідству. Міс Давши подивилася на нього, і він перестав приставати до дівчинки, хоча міс Давши навіть не сварилася на нього. Міс Давши дивилася на хлопчика, але бачила не його. Замість нього вона бачила Томаса Бейкера, який сидів на цьому місці 6 або 7 років тому. Війна розкидала дітей, що вчилися у неї, по різних частинах світу. Один був у Німеччині, інший - в джунглях Нової Гвінеї, третій - десь в Африці. Вона не знала, де всі вони були. Хоча всі вони закінчили школу багато років тому, зараз вона бачила їх, ніби їм було 7, 10 або 12. Учень, про який вона думала найчастіше, був Томас Бейкер. Німецькі літаки скинули бомби на його корабель, і протягом багатьох днів він лежав на плоту без їжі і води. Коли його знайшли, він був на межі смерті. Газети багато писали про нього в ті дні. Ренді Бекер підняв руку. "Так, Бейкер?" запитала міс Давши. "Я отримав лист від Тома вчора", пояснив хлопчик. "Можна мені прочитати його класу?" "Так звичайно". "Але тільки воно довге". "Я впевнена, буде корисним кожному почути лист такого хороброго людини", пояснила вчителька. Ренді озирнувся і почав читати. Том розповідав своєму молодшому братові, що він бачив з літака, на якому його доставили назад в Англію. Він написав, що земля внизу виглядала як карта, яку вони розглядали в школі на уроках географії. Далі він писав, як він мучився на плоту без їжі і води. "Ти знаєш, про кого тоді я думав? Чи не про хлопчика або дівчинку," пояснив він. "Я думав про міс Давши, і там у відкритому океані я грав в одну гру. Ні, я не жартую. Вона допомогла мені вижити. Я уявляв, що я знову в класі географії, я згадував погляд міс Давши, коли ми хотіли вийти з класу попити води. Так, я уявляв, що я на уроці, і постійно думав, "Дзвінок продзвенить через кілька хвилин. Можна почекати ще трохи. Ти повинен дочекатися дзвінка ". І все ставало простіше. В океані було також важко, як в школі. Розкажи про це хлопчикам, добре?" Ренді раптово зупинився. "Усе?" запитала міс Давши "Ні", сказав Ренді. Його обличчя почервоніло. "Тут йдеться" Будь ласка, подякуй міс Давши і поцілунок її за мене ". Міс Давши підійшла до хлопчика." Ну, Ренді, "сказала вона." Я чекаю. "У тиші малюк Ренді поцілував" жахливу міс Давши ". Ніхто в класі не сміявся або навіть жартував, все сиділи тихо, крім однієї дівчинки, яка несподівано сказала. "Це як медаль", сказала вона. "Це як медаль, яку він вручив міс Давши".