Турн
1.Один був Турн, царьок нешпетний,
З Латином у сусiдствi жив,
Дочцi i матерi прикметний,
I батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огiрок;
I вiйська мав свого чимало,
I грошикiв таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок.

2. “Кого? – мене; i хто? – троянець!
Голяк, втiкач, приплентач, ланець!
Звести? – Лавинiю однять?
Не князь я! – гiрше шмаровоза,
I дам собi урiзать носа,
Коли Еней Латину зять.

3.Як Турн бiснується, лютує,
В сусiднi царства шле послiв,
Чи хто iз них не поратує
Против троянських злих синiв;

4.Мене найбiльше доїдає
Рутульський Турн, собачий син;

5.На перву рутулян попитку
Троянцi так дали в одвiт,
Що Турн собi розчухав литку,
Од стиду скорчило живiт.
Звелiв з досади, гнiву, злости,
На глум пiдняти мертвi кости,
На щогли голови наткнуть
Нещасних Низа з Еврiалом
Перед самим троянським валом,
Щоб сим врагiв своїх кольнуть.

6.Кричить, рубає, вередує,
Не б’ється, бач, а мов жартує,
Бо був вертлявий i силач.

7.Турн сильно злобною п’ятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;

8.Но Турн на се не уважає,
I байдуже нi сльоз, нi слов;
Гiнця к Енею посилає,
Щоб битись завтра був готов.

9.Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В кровi так, мов в багнi, бродив

10.Бiжит пан Турн i репетує,
I просить у своїх меча;