Ольга Ларіна – персонаж роману у віршах О. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Ольга – молодша сестра героїні, Тетяни Ларіної. Як і Таня, Ольга виросла в сільській місцевості, під дбайливим крильцем батьків.

Безневинної принади повна

В очах батьків, вона

Цвіла, як конвалія потаємна…

Оля жива, симпатична, любить ігри, танці, сміх і розваги. У неї багато подружок. В Ольгу закохується молодий приїжджий поет – Володимир Ленський. Ольга стає його музою:

«Вона поетові подарувала Младен захоплень перший сон…»

Ольга тішить погляд матері і всіх оточуючих. На вигляд це – ідеальна дівчина, в яку неможливо не закохатися, якою не можна не захоплюватися. Однак Оля поверхнева. Чуйності і душевної глибини в ній немає, на відміну від старшої сестри. Ольга прикрашає будинок Ларіних, але нездатна на більше. Вона не блищить розумом, не прагне до знань і не намагається розвивати в собі щось, крім того, що вже володіє.

«Завжди скромна, завжди слухняна,

Завжди, як ранок, весела.

Як життя поета простодушна,

Як поцілунок любові – мила.

Очі, як небо, блакитні,

Посмішка, локони лляні,

Порухи, голос, легкий стан

Все в Ользі…

Але будь-який роман

Візьміть і знайдете вірно

Її портрет: він дуже милий,

Я колись сам його любив,

Але набрид він мені безмірно…»

Онєгіну Ольга не сподобалася, він не знайшов у ній душевної складової. З властивою йому манерою зневажати жінок, Онєгін висловлює Ленському:

«Я вибрав би іншу,

Коли б був, як ти, поет.

У рисах у Ольги життя немає…

Один-в-один в Вандікової мадонни:

Кругла, червона обличчям вона

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небосхилі».

Любов Ольги і Ленського дитяча, романтична. Вони гуляють рука об руку в саду, сидять подовше вдвох. Почуття Ленського межує з обожнюванням. Він старанно прикрашає своїй нареченій листки альбому, читає їй повчальні романи, дбайливо опускаючи в них занадто інтимні подробиці, щоб не збентежити подругу. Ользі подобається його закоханість, їй подобається бути нареченою, подобається поклоніння молодої людини. По суті, вона ним керує і отримує від цього задоволення. Ольга пурхає, ні про що не замислюючись, не намагаючись проникнути в глибину душі нареченого і оцінити його почуття: