Ответ:

Совість часто називають іншою стороною обов'язку, більш особистісним "внутрішнім голосом” моральної дії, внутрішнім регулятором моралі в цілому. Совість – це здатність до активного самопізнання, самооцінки, особистісного ставлення до оточення, до чинних у суспільстві моральних норм.

Совістю ми називаємо моральне почуття, яке дозволяє визначати цінність власних вчинків.

У давніх текстах совість описується за допомогою понять “обов'язок" та “сором". Проте, на відміну від почуття сорому, коли ми орієнтуємося на оцінку інших людей, совісна оцінка є самооцінкою, де основним орієнтиром є "абсолютна" людина, Бог для віруючих людей, людина в найповніших та найкращих її виявах.

Виконуючи функцію внутрішнього регулятора, совість діє:

– як спонука, спрямовуючи нас на дотримання моральних вимог, створюючи певну позитивну психологічну установку;

– як заборона, тобто зупиняючий фактор, наперед засуджуючи нас за можливий вибір, за поведінку, яка лише намічається;

– як корегуюча складова (корегує дії під час їх вчинення);

– як моральна оцінка наших вчинків, виказуючи відповідне моральне переживання. І ця оцінка є дуже важливою, оскільки совість формується на основі інтеріоризації моральних вимог середовища і певним чином відображає їх суспільний характер. Але совість передусім є особистісною оцінкою фактів, виразником нашого суб'єктивного ставлення до явища, яке морально оцінюється.