Пушкін всією душею любив Росію і дуже цікавився історією свого народу, вивчав літописи, історичні праці свого часу. З цієї любові та інтересу Пушкіна до історії народилися багато творів, у тому числі «Пісня про віщого Олега». «Пісня про віщого Олега» переносить нас в те далеке минуле, коли наші предки (східні слов'яни) були язичниками. Все, що оточувало їх: камені, трави, річка – наділялося людськими властивостями, здавалося їм живим. Всі явища природи слов'яни пояснювали існуванням і діями особливих надприродних істот – богів. Богів було багато. Одним з головних і шанобливих богів був Перун – бог грози і війни. Згідно з язичеськими віруваннями, душі померлих, загиблих на лайливому полі – полі битви, в січі – в битві, продовжували жити і після смерті. Над могилою насипали курган – могильний горб. Разом з небіжчиком клали в могилу ніж, кресало, посуд, пращ, зброю (щит, меч, лук, спис, сокиру, бойовий топірець з довгою рукояткою). Воїна ховали з конем – вірним другом і супутником військового життя, велику частину якого воїн древньої Русі проводив в сідлі . А ця балада була написана в Москві 1822р