Найбільшими тектонічними структурами Північної Америки, або структурами першого порядку, є давня Північноамериканська материкова платформа і три складчастих пояси, що утворились в геосинклінальних поясах, які оточували платформу у нижньому і верхньому палеозої, мезозої та кайнозої: Кордильєрський мезозойсько-кайнозойський, Гренландський каледонський і Аппалачський каледонсько-герцинський. Материковій платформі на земній поверхні відповідають рівнини, зрідка платформні гори, складчастим поясам – гори і нагірні рівнини. Платформа займає більшу частину материка. 

Фундамент платформи складений давніми докембрійськими кристалічними породами і залягає на різній глибині. В одних місцях він виходить на денну поверхню, утворюючи щити, в інших лежить на значній глибині, вкритий осадовими породами. Ділянки платформи, де осадовий чохол відсутній і кристалічний фундамент виходить на денну поверхню, називають щитами. Ділянки, де кристалічний фундамент вкритий потужним чохлом осадових відкладів, називають материковими плитами. Щити і плити платформи є тектонічними структурами другого порядку. У межах Північноамериканської платформи виділяють один, але дуже великий за площею Канадський кристалічний щит. Решту території займає материкова плита. У межах плити виділяють антеклізи, синеклізи і крайові прогини, які називають тектонічними структурами третього порядку. Антеклізами називають виступи кристалічного фундаменту материкової плити, синеклізами – прогини. Крайові або передгірні прогини утворюються на крайових частинах плити по лінії зіткнення океанічної і материкової літосферних плит, на межі між складчастим поясом і плитою материкової платформи. Антеклізам на земній поверхні відповідають височини, синеклізам – низовини, крайовим прогинам – низовини або передгірні нахилені рівнини. Найбільшими антеклізами Північноамериканської платформи є антеклізи Адірондак, Озарк і Льяно, найбільшими синеклізами – Міссісіпська внутрішньоматерикова синекліза, що складається з кількох менших за розмірами синекліз (Мічиган, Іллінойс, Форест-Сіті та ін.), і синекліза Гудзонової затоки. Найбільшими крайовими прогинами Північноамериканської платформи є Кордильєрський мезозойський і Передаппалачський герцинський. 

Крім давньої платформи в межах Північної Америки виділяють і молоді епіпалеозойські платформи, які сформувались на фундаменті палеозойської складчастості. Іноді ці тектонічні структури називають крайовими синеклізами давніх платформ. Вони займають західну частину острова Елсмір і декілька островів, що розташовані на захід від нього, вузьку смугу північно-західного узбережжя материка, Берегові рівнини (Примексиканську і Приатлантичну) і півострів Юкатан.