Найдовшою річкою на земній кулі офіційно продовжує вважатися Ніл. Його протяжність разом з Кагера становить 6671 км. Ніл утворюється при злитті двох великих річок: Білого Нілу (Бахр-ель-Абьяд) і Блакитного Нілу (Бахр-ель-Азрак). Він перетинає Руанду, Танзанію, Уганду, Судан, Єгипет і впадає в Середземне море, утворюючи величезну дельту площею 24 тис. км². Площа басейну річки складає 2870 тис. км², середня величина стоку у міста Асуана, у південно-східній частині Єгипту – 2,6 м³ / сек. Головними притоками Нілу є річки Собат, Блакитний Ніл, Атбара і Бахр-ель-Газаль.

Ніл довгий час залишався однією з найзагадковіших річок. З одного боку, він був відомий людям з давніх-давен: адже саме на березі Нілу зародилася, розвивалася і згасала велика єгипетська цивілізація (кінець VI тисячоліття до н. е. – I століття н. е.). З іншого боку, ця річка несла в собі безліч загадок, розгадати які намагалися і стародавні, і сучасні вчені. Наприклад, невідомим довгий час залишалося місце, де Ніл бере початок.

Ще з давніх часів кожного, хто жив на березі річки або хоча б один раз бачив її, дивувало те, що вона досить повноводна, незважаючи на те що в нижній течії на протязі декількох тисяч кілометрів вона несе свої води по посушливій місцевості. Із заходу простирається велика Лівійська пустеля, зі сходу – Нубійська і Аравійська пустелі. Сонце тут палить нестерпно, дощів майже не буває, випаровування вологи таке велике, що ґрунти сильно висушені і заметені розпеченими пісками. Мандрівник, що відхилився від нільського оазису всього лише на кілька кілометрів, легко може загинути від спеки і спраги.

Здається, при таких умовах вода повинна випаровуватися хоча б в літній період, але цього чомусь не відбувається. Насправді тут має місце протилежний процес: в літні місяці вода в річці прибуває. Води Нілу, протягом усього року мають мутно-зелене забарвлення, влітку стають червоними. До початку вересня рівень води піднімається на 8-10 м, виходить з берегів і затоплює прибережні ділянки заплави, перетворюючись у величезне озеро.

Вода не спадає протягом декількох тижнів. Потім річка починає повільно відступати, звільняючи заплавні землі. На них залишається шар мулу, який є чудовим добривом для земель. Стародавні єгиптяни збирали на цій землі багаті врожаї зерна, тому щорічний розлив річки був для них не катастрофою, а благом.

Жителі Єгипту обожнювали Ніл, поклонялися йому, приносили жертви, вважаючи, що саме від його милості залежить час і сила розливу вод.

Бог Нілу на ім’я Хапі, на думку стародавніх єгиптян, жив в ущелині Гебель-Сільсіле, що знаходиться у верхів’ях річки, у перших порогів, серед величезних скель. Вхід в печеру, згідно з легендами, охороняв страшний змій, а на скелях сиділи орел і яструб і оглядали околиці. Саме в цій печері, між головою і хвостом змія, як вважали стародавні, знаходився витік Нілу.

Хапі зображували у вигляді товстої людини з величезним животом і жіночими грудьми, з тіарою на голові і судинами для води в руках. День розливу Нілу був для єгиптян святом, вони кидали в його води папіруси, на яких були перераховані всі належні йому дари.

Тоді ж, в давнину, жерці спробували вивчити причини повені в літній період. Це їм зробити не вдалося, але зате вони навчилися вимірювати рівень води в річці і передбачати її підвищення. Пояснити тривалість і велику кількість повені вченим вдалося тільки в 1860-х роках. Вони з’ясували, що першу хвилю повені утворюють води Блакитного Нілу, до якого потім приєднуються води Білого Нілу. Саме через це рівень води довго тримається на максимальній позначці.

Протягом тривалого часу залишалося невідомим місце витоку Нілу. Єгипетські, а потім і грецькі вчені пропонували різні, іноді фантастичні версії. Наприклад, Птолемей, який жив у II столітті н. е., в своєму творі «Географія» писав, що Ніл утворюється в місці злиття двох річок. Ці річки, на його думку, випливали з озер, що знаходяться високо в місячних горах. Довгий час існування цих гір ні у кого не викликало сумніву, і до середини XIX століття їх наносили на карти Африканського континенту.