У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх това¬ришів. Суворо каралися такі злочини, як убивство, бій¬ки між козаками, крадіжка приватного та громадського майна, невиконання обов'язків, засуджувались амо¬ральні вчинки: неповернення позичених грошей і речей, дезертирство. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва, батьківщини вважалася най¬тяжчим злочином.
Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сні¬данку — спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень, інші роботи. Щодня проводилася бойова підготовка: змагання на конях, стрільба з вогнепальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях «до першої крові» та ін. За сигналом (постріл фортечної гармати) козаки йшли обі-дати. Після обіду співали пісні та думи, слухали роз¬повіді старших, гру кобзарів. Частина козаків готува¬лася до служби у наряді (охорона фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним ота¬маном проводив огляд підрозділів, що заступали на чер¬гування, відправляв на виконання бойового завдання. Надвечір дзвони скликали козаків на молитву. Після вечері хто грав на скрипці, сопілці, бандурі, хто співав пісень, хто брав участь у козацьких танцях. Згодом уся Січ, крім вартових, поринала у сон.
Козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти бій, раптово напасти на ворога, заманити його в пастку. Українські козаки вражали ворогів відвагою, витривалістю, здатністю зносити нестатки, терпіти муки, не боятися смерті. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан (бл. 1600—1673) в опублікованому у 1650 р. «Описі України» зазначав, що козаки «дуже міцні тілом, легко зносять спеку і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, хоробрі, а навіть легкодушні, бо не цінять свого життя. На зріст гарні, повороткі, сильні, люблять гарно вбиратися... Від природи мають добре здоров'я... Від хвороби вмирають дуже рідко, і хіба в глибокій старості. Здебільшого кінчають життя на ложі слави, вбиті на війні».
Особлива роль у формуванні таких людей належала Січі. Саме Січ дала Україні видатних полководців, муд¬рих державних діячів, організаторів народного війська: Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Богдана Хме¬льницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія, Петра Калнишевського та ін.
За часів козацької держави XVI—XVII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Натомість роль наго¬род виконували речі бойового призначення — холодна та вогнепальна зброя, обладунки, одяг, кінська збруя, які видавали козакам за виявлену особисту хоробрість, спритність, відвагу.
Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків, щоб «вишко¬литись у порядку і чуйності лицарській», і сини з бага¬тих родин України, Росії, Польщі.
Спочатку поповнення козацького війська від¬бувалося стихійно, неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська молодь. Крім того,щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком. Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали навіть десяти¬літніх хлопчиків, але до війська, до товариства запи¬сували тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні випробування — показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, виявляти дотепність. Однак для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Є свідчення істориків, що до навчання і до війська у Січ брали тільки тих, хто міг переплисти Дніпрові пороги, і то проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців — джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.
На початку XVII ст..„для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдос¬коналення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було вста¬новлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею, стріляти з вог¬непальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала активну участь у різних змаганнях на силу, спри¬тність, точність, витривалість, швидкість.