1475 р. - вторгнення турецьких військ до Криму. Захоплення Кафи та інших генуезьких фортець та князівства Феодоро на південному узбережжі півострова.

1478 р. - визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії.

1628 р. - похід у Крим українських козаків на чолі з гетьманом М. Дорошенком на допомогу ханові Мегмед-Герею ІІІ.

З «Опису Татарії» Мартина Броньовського (1578-1579 рр.), посла польського короля Стефана Баторія до кримського хана Мегмед-Герея ІІ: «Ті з воїнів, які під час війни відзначилися хоробрістю або здійснили якийсь видатний подвиг, тішаться особливою пошаною в хана, султанів, князів і мурз. Ця пошана настільки велика, що хан не лише осипає їх якимись великими нагородами й подарунками, скільки він може, але й сам пам’ятає про їхні заслуги, що надає назавжди почесне місце їм та їхнім нащадкам поміж мурзами, за власним столом, за давнім народним звичаєм. Це пошанування є в татар спадкове і вважається вищою нагородою за заслуги, тому що удостоєні такої нагороди дістають і під час війни командування загонами як люди здібні та досвідчені».

На землях Кримського півострова, а також Північного Причорномор’я, Приазов’я та Прикубання в 1441 р. було створено Кримське ханство. Саме відтоді відомі монети - символ незалежності - першого хана Хаджі-Герея.

Територію Кримського ханства було поділено на адміністративно-територіальні округи - бейлики, які очолювали беї. Утім, влада кримського хана поширювалася не на всі землі Кримського півострова. Після захоплення Османською імперією в 1475 р. генуезьких колоній південного узбережжя Криму та князівства Феодоро в південно-західній (гірській) частині Криму, на тих землях було створено турецьку провінцію із центром у Кафі.

У середині 16 ст. внаслідок завоювання Московією Поволжя відбувся розпад Ногайської Орди. Частина ногайців - Буджацька орда - наприкінці 16 - на початку 17 ст. переселилася на степові терени Північно-Західного Причорномор’я й визнала зверхність Кримського ханства. На початку 18 ст. до Північного Причорномор’я переселилися Єдисанська, Єдичкульська, Джамбулуцька орди. Тож владу хана визнавали численні ногайські племена, які кочували між Дунаєм та Кубанню.

Главою держави був хан. Престол за традицією успадковував найстарший у роді - старший син або брат хана. Ханом міг бути тільки представник ханського роду Гереїв. Зійшовши на престол, хан випускав монети зі своїм ім’ям та тамгою (гербом). Хан мав заступників: перший заступник - калга, другий - нуреддин. Заступники хана були спадкоємцями престолу. При ханові діяв дорадчий орган - диван, до якого належали калга, нуреддин, беї та інші знатні вельможі, а також муфтій - голова мусульманського духовенства.

Великий вплив на суспільне життя ханства справляла родова аристократія. Найавторитетнішими були чотири кримських роди. Найвпливовішим був рід Ширінів, його представники мали право одружуватися із султанками Гереїв. Старійшини родів засідали в дивані. Кожен з родів мав постійну територію для кочовиськ і виставляв окреме військо.

На політику Кримського ханства впливало його перебування з 1478 р. у васальній залежності від Османської імперії. Ця залежність здебільшого виявлялася в тому, що хан повинен був брати участь у воєнних кампаніях султана, а останній мав право усувати й призначати ханів за власним бажанням. Іноді впливові кримські роди, які були незадоволені політикою хана, зверталися до турецького султана з проханням призначити іншого правителя або підтримати висунутого ними кандидата. Водночас і султан часто-густо використовував кримську аристократію у своїх планах.