Міська реформа 1870 роки (реформа міського самоврядування ') - одна з ліберальних реформ імператора Олександра II, що мала за мету дати населенню міст право відати своє міське господарство. Підготовка реформи почалася ще в 1862 році, але імператор випустив «Міське стан 16 червня 1870» тільки через 8 років. Історія реформи

У 1862 році почалася робота з підготовки реформи. Були створені в губернських і повітових містах 509 комісій, призначених для вироблення пропозицій. Але запропоноване багатьма нововведення про видачу виборчих прав всіх станів не влаштовувало уряд, багато в чому це гальмувало реформу.

На підставі зведення вироблених комісіями матеріалів міністерством внутрішніх справ під керівництвом Петра Олександровича Валуєва було складено «Міське положення» в 1864 році. Положення було направлено до Державної ради, де пролежала ще два роки. Коли вже не було іншого вибору, Олександру II довелося прийняти принцип «всестановості», і 16 червня 1870 року змінений закон був прийнятий. Він став початком другої реформи місцевого самоврядування. положення реформи Міське громадське управління

Статтею 2 «Міського положення» вводилися міські громадські управління, у віданні яких стояли господарські питання: зовнішній благоустрій міста, забезпечення продовольством, протипожежна безпека, пристрій пристаней, бірж і кредитних установ тощо.

Стаття 15 проголошувала, що під установами міського самоврядування малося на увазі міське виборчі збори, дума і міська управа.

Основною функцією виборчого зборів було обрання гласних в міську думу раз в 4 роки.

Дума обиралася на 4 роки, причому за статтею 35 її членом міг стати кожен, хто має виборчі права, виняток - число нехристиян не повинно було перевищувати 1/3 загального числа голосних. Очолював думу міський голова (він не міг бути євреєм).

Основними функціями думи були «призначення виборних посадових осіб і справи суспільного устрою», «призначення змісту посадовим особам міського громадського управління і визначення розміру оного», «встановлення, збільшення і зменшення міських зборів і податків» та інші. Витрати на утримання думи були у відомстві губернатора. Засідання думи могли бути призначені «на розсуд міського голови», на вимогу губернатора або за бажанням не менше однієї п'ятої числа голосних.

Міська управа вибиралася міською думою на 4 роки, її функціями були:

  «Безпосереднє завідування справами міського господарства і громадського правління»

  Збір необхідної інформації для думи

  Складання міських кошторисів

  Справляння і витрата міських зборів, звіт перед думою про свою діяльність

Управа могла порахувати незаконним рішення думи, в такому випадку в справи втручався губернатор. Вибори в думу  

У 509 містах Росії були введені думи - безстанові органи міського самоврядування. Вони обиралися раз в 4 роки городянами-платниками податків, які мали певний майновий ценз. За розміром сплачуваного податку виборці ділилися на три виборчі збори. Вимоги до виборця були наступними:

 Він повинен був бути підданим Російської імперії

  Бути старше 25 років

  володіння майном

  Відсутність недоїмок по збору податків

Виборець не повинен бути судимий, знятий з посади або перебувати під слідством. За статтею 24 «Міського положення» складався список виборців, відсортованого за що сплачуються за рік податків. До першої виборчої групі (зборам, розряду) ставилися сплачували одну третину загального збору податків, до другої - також сплачують третину, а до третьої - всі інші виборці. Складений список за розрядами вирушав на затвердження міською думою. Міський голова обирався міською думою з числа голосних. Голосування було таємним. Залежно від рангу міста потрібно затвердження кандидатури міського голови губернатором (в невеликих містах) або міністром внутрішніх справ (у великих містах). Зазвичай міський голова займаючи провідне місце в управі, був також головою міської думи. підсумки реформи

Реформа 1870 року послужила поштовхом до торгово-промислового розвитку міст, вона закріпила систему органів міського громадського управління. Одним з результатів реформ Олександра II було прилучення суспільства до цивільного життя. Була покладена основа для нової російської політичної культури.

Але після реформи місцевого самоврядування у провінційних міст виникла нова проблема - за законом частину доходів спрямовувалася на утримання урядових установ, поліції та інших державних структур. Через це вони відчували деякі труднощі у вирішенні міських проблем