За цей період китайці удосконалили примітивне ідеографічне письмо і перетворили його в ієрогліфічну каліграфію, а також склали місячний календар. Але особливого розвитку китайська культура досягла з часу перетворення Китаю в кінці III ст. до н. е. у єдину могутню імперію – с початку періоду династії Цинь, а потім династії Хань (остання існувала до 220 р. н. е.).

Протягом цього періоду Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як:

компас,

спідометр,

сейсмограф.

У Китаї також вперше з’явилися:

папір,

книгодрукування,

шрифт,

порох,

стремена,

гармати,

мореплавні пристрої (румпель, багатоярусні вітрила).

Пізніше було винайдено механічний годинник, пристосування для шовкоткацтва.

Своєрідність китайської культури полягає у відомому феномені, який отримав назву "китайські церемонії" – етико-ритуальні принципи і відповідні їм норми поведінки. Пізніше це привело до того, що ці принципи і норми змінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. Цей процес знайшов своє завершення у вченні Конфуція (551-479 рр. до н. е.), який створив китайську релігійно-світоглядну систему – конфуціанство, яке у II-I ст. до н. е. стає державною ідеологією. У сфері соціальної політики та етики конфуціанству протистояв легізм.

У VI-V ст. до н. е. у Китаї з’являється ще один ідеологічний напрямок, який згодом також сформувалося у філософсько-релігійну систему – даосизм. У II-III ст. до н. е. до Китаю потрапляє буддизм. На основі синтезу буддизму з конфуціанством в Китаї виникла одна з найглибших та інтелектуальних течій світової релігійної думки – чань-буддизм.

Сучасні уявлення вчених про релігійне та духовне життя Стародавнього Китаю засновані на писемних джерелах. Вже з XV ст. до н. е. у Китаї існувала система ієрогліфічного письма, яка складалася з більш 2 тис. ієрогліфів. У країні активно створювалися книгосховища (найбільше належало імператору). Почала розвиватися філологія, завдяки чому була систематизована літературна спадщина і складений її канон – "П’ятикнижжя". Засновником філології став Дун Чжуншу, завдяки його наполяганням було створено перший вищий навчальний заклад в історії Китаю – "Тайсюе" (університет). Творцем історичної науки вважається охоронець державного архіву, складач календарю Сима Цянь, автор "Історичних записок". Більш детальний огляд історії наводиться у коментарях до книги "Весна і осінь".

Китайська наука досягла значних результатів. У галузі математики знали десятичні дроби, нулі, так званий трикутник Паскаля. Відомі методи стародавньої медицини Китаю, Тибету та Монголії: масажі, голковколювання, припікання, вживання "кореня безсмертя" жень-шеня. У Китаї вперше була написана "Фармакологія". Високого статусу досягли астрономія, фізика, гідротехніка, будівництво фортець.

На 4 тисячі кілометрів простяглася Велика китайська стіна (основну її частину збудовано у період династії Цинь). Будівництво Великого каналу, який з’єднав Пекін з Ханчжоу, почалося у VI ст. до н. е. і продовжувалося майже дві тисячі років. Істотну роль у культурних контактах із світом відіграв Великий шовковий шлях, який було прокладено в ІІ ст. до н. е.

Своєрідним є й китайське мистецтво. Китайці не сприйняли індійське зображення Будди і створили свій образ. Те ж саме відбулося й з храмовою архітектурою – китайські пагоди докорінно відрізняються від індійських храмів. Найбільш відомі 13-ті поверхова залізна пагода в Таньяні та "Храм неба" в Пекіні.

Класична китайська література складалася під впливом релігійних та етико-філософських поглядів. Найбільш рання поетична збірка "Книга пісень" створювалася протягом XII-III ст. до н. е. на основі народних пісень, священних гімнів. У III ст. до н. е. було запроваджено єдине письмо, створені перші словники.

Усьому світу були відомі китайські бронзові дзеркала, лаковані вироби, кераміка. Стародавні китайці вже знали більш двох десятків музичних інструментів.

Культура перших цивілізацій стала основою для подальшого розвитку античних цивілізацій Греції та Риму.