Наприкінці XI ст. населення середньовічної Європи вперше почало відчувати, що йому тісно на своєму континенті. Це змушувало європейців розпочати колонізацію — освоєння нових земель.

Хрестові походи були першою спробою військової колонізації— захоплення нових земель силою зброї. Часом активної європейської колонізації став період XI—XIII ст.

Вільних земель вистачало і в Європі. Потрібно було лише докласти багато праці для того, щоб вони дали врожаї та нагодували людей. Так почалася внутрішня колонізація Європи. Нові землі селяни освоювали з великими труднощами, але загроза неврожаїв і голоду підштовхувала їх до цього. Вони вирубували ліси, осушували болота і перетворювали їх у родючі поля. Цей процес був дуже важким, виснажливим і тривалим. Лише упродовж кількох поколінь селянська родина могла перетворити непридатну для сільського господарства місцевість на плодючу ниву.

Сеньйори розуміли: освоєння нових земель зумовить приріст населення, адже тоді більше людей зможуть прогодуватися, тому феодали заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від сплати податків.

Внутрішня колонізація, що розгорнулася в XI—XIII ст. в Європі, дала значні позитивні результати. Протягом цього періоду кількість європейців безперервно зростала і на початок XIV ст. досягла 75 млн (наприкінці X ст.—38 млн). Сільське господарство невпинно розвивалося: почали використовуватися нові знаряддя праці, зросли врожаї, що дозволило забути жахливі голодні роки. Змінився і раціон харчування: зернові культури поступово витіснили дари лісів.

За кілька століть наполегливої людської праці замість Європи лісів поступово виникла Європа полів.