Друга половина XVI - перша половина XVII ст. стали періодом активізації суспільно-політичного життя, боротьби козацтва та селянства проти зростання соціального й релігійного гніту. Укладення Люблінської унії забезпечило об’єднання більшості українських земель у складі однієї держави, проте й поставило їх у складні соціально-економічні та політичні умови.

Духовний розвиток України в цей період відбувався ще в традиціях Русі-України, проте відчутними були впливи ідей гуманізму і реформації. Прискорився промисловий розвиток, розвивалися торгівля, товарно-грошові відносини. Міста ставали економічними й політичними центрами, а їх населення перетворилося на рушійну силу духовно-церковного і культурного життя. Боротьба за національно-релігійне визволення зумовила потребу в освічених ідеологах, учених-богословах, полемістах, знавцях мов. Проникненню передових ідей сприяли українські інтелектуали, які навчалися в польських і західноєвропейських університетах.

Ще від княжих часів на українських землях великого значення надавали освіті. Проте вона була представлена лише початковими школами, що діяли при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письма церковнослов’янською мовою, основ арифметики, молитов, співу.

Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл. Вони, зокрема, були засновані в Гощі, Белзі, Львові, Берестечку, Хмільнику. Для поширення католицизму власні школи та колегіуми створювали єзуїти. Протягом 30-40-х років XVII ст. вони відкрили цілу мережу колегій у всіх визначних культурних центрах Речі Посполитої. Навчання у єзуїтських школах було безкоштовним, тож там не бракувало й вихідців із соціальних низів. Навчальний процес у єзуїтських навчальних закладах був чітко регламентований і систематизований на зразок Західної Європи. Викладали «сім вільних наук» (граматика, діалектика (мистецтво дискутувати), риторика, арифметика, геометрія, астрономія, музика). Мовою викладання була латина. Через відсутність достатньої кількості власних навчальних закладів українці були вимушені віддавати дітей до цих шкіл. Дуже часто це призводило до втрати релігійної та національної ідентичності. Розгортання мережі єзуїтських колегіумів спонукало українців до оновлення власної системи освіти.