Ответ:

Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали його «другим Іваном Милостивим».

Объяснение:

Ответ:

Роль галичан на переломних етапах історичного

розвитку України. завжди була показовою. Зокрема,

М. Грушевський – в контексті аналізу особливостей

культурно-релігійного руху в Україні кінця ХVІ ст. –

першої половини ХVІІ ст. – вказав на витоки його спря-

мування – західноукраїнські землі, де в найголовніших

культурних і релігійних центрах виникли культурно-

просвітницькі осередки – гурток у Львові при Успенсь-

кому братстві (не пізніше 1585 р.), гурток князя Андрія

Курбського на Волині (з кінця 1560-х років до 1583 р.),

гурток князя К.Острозького (70 – 90 рр. ХVІ ст.). На по-

чатку ХVII ст. вони передали свою творчу енергію Киє-

ву, забезпечиши неперервність інтелектуального роз-

витку нації в процесі її формування. Діяльність цих осе-

редків стала головною ознакою Першого українського

відродження, що, за висловом М.Грушевського, "так

сильно, хоч і ненадовго, заблисло блиском і політичної

мислі і національного самоусвідомлення" [5, с.137].

Галичани забезпечили творчий та інтелектуальний

потенціал діяльності гуртка Єлисея Плетенецького,

створеного при започаткованій 1616 р. Печерській дру-

карні. Більшість перших лаврських друкарів – авторів і

видавців – була походженням з Галичини, або вчилася

в львівських школах, як, наприклад, сам Єлисей Плете-

нецький, Захарія Копистенський, Памво та Степан Бе-

ринди, Лаврентій Зизаній та ін. Тісний спадкоємний

безпосередніх контактів між друкарнями середовище

Лаври постійно поповнювалося вихованцями Києво-

Могилянського колегіуму – академії, значну частину

яких становили вихідці з західноукраїнських земель.

"Було се перше "нашествіє Галичан" на Київ, що під по-

кровом і протекцією гетьмана козацького, також Галича-

нина, заходилися культурними засобами Західньої Укра-

їни відродити на київськім грунті заглушене культурно-

національне житє й привернути старій столиці України її

давну національну і культурну ролю й значіннє", – зазна-

чав з цього приводу М. Грушевський [5, с. 245].

Тому не випадково галичани стали провідниками

української духовності, зайнявши чільне місце серед

православної ієрархії XVII – XVIII ст. Серед них особли-

во вирізняються постаті трьох українських архієреїв –

Іова Борецького, Варлаама Ванатовича і Рафаїла За-

боровського, діяльність яких стала знаковою для того-

часної епохи. Відобразити особливості архіпастирської

(церковно-політичної і культурно-просвітницької) діяль-

ності кожного з них – мета даної статті.

Іов Борецький, в миру Іван, народився в с. Бірча

Руського воєводства (тепер м-ко Городоцького р-ну

Львівської обл.). Походив з простої родини (plebeae

condicionis). Відомо, що на Варшавському сеймі 1623 р.

польська шляхта виставляли на посміх "хлопське похо-

дження" Іова й інших ієрархів Феофанового свячення,

зв'язок Львова з Києвом забезпечувався й тим, що крім

Объяснение: