Ответ:

У середині ХІІІ століття Монгольська імперія досягла свого максимального розмаху, але разом з тим виникла проблема управління великими територіями та різноманітними народами. Становище підкорених народів було визначене політикою Монгольської імперії, яка базувалася на принципах рішучого підкорення та контролю, а також на релативній толерантності в релігійних та культурних питаннях.

Основні аспекти становища підкорених народів були наступними:

Трохи свободи, але строгий контроль: Монголи дозволяли підкореним народам зберігати певну автономію в управлінні своїми територіями, але водночас здійснювали строгий контроль за їхнім діяльністю через назначення військових та цивільних управителів.

Податки та призови в армію: Підкорені народи зобов'язані були сплачувати податки та надавати військові контингенти для підтримки монгольської влади та військових походів.

Збереження культурних та релігійних традицій: Монголи в цілому були толерантними до культурних та релігійних традицій підкорених народів, дозволяючи їм зберігати власні звичаї та віру.

Монголи обрали таку політику з двох причин:

Ефективність управління: Дозволяючи певну ступінь автономії та толеруючи місцеві традиції, монгольська імперія забезпечувала більш ефективне управління великими територіями та різними етнічними групами.

Збереження стабільності та контролю: Толерантна політика сприяла зменшенню опору та повстань у підкорених територіях, що допомагало зберегти стабільність у монгольській імперії.

Отже, монголи обрали таку політику щодо підкорених народів з метою забезпечення ефективного управління та збереження стабільності своєї імперії.

Объяснение: