Зображуючи Гобсека, автор поєднує дві літературні традиції — романтичну та реалістичну. В романтичній зовнішності героя переважають кольори золота, срібла, бронзи, тобто дорогоцінних та благородних металів. Вчинки персонажа порівнюються з діями безпристрасної людини-автомата. Його вік неможливо визначити одразу. Гобсек, як і антиквар з «Шагреневої шкіри», жив довго, завдяки заощадженню життєвої енергії, приборкуючи в собі всі почуття. Таким же похмурим був і його будинок. Навіть ставши одним з найбагатших людей Парижа, він не поміняв будинок на графський особняк, лише наймав його кімнати, щоб жити на самоті.
Минуле Гобсека теж має романтичний ореол: він об'їздив увесь світ як юнга, корсар чи торговець діамантами та людьми (адже добре знався на тому і на тому), а також державними таємницями. Недаремно саме його, старого лихваря, запросили працювати в комісії з ліквідації майна колишніх колоніальних маєтків: адже він добре знав державні справи колоній. Життя його було сповнене жорстоких випробувань, і він духовно загартувався. Це обов'язкова риса романтичного героя. Гоб-сек дійшов висновку, що «переконання і мораль — пусті слова. Непохитне тільки одне-єдине почуття, яким наділила нас природа: «інстинкт самозбереження», або «особистий інтерес». З усіх земних благ, — вважає цей філософ-аматор, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це... золото. В золоті втілено всі людські сили». Оскільки багатії протистоять біднякам, Гобсек вважає за краще «самому утискувати, ніж дозволяти, щоб тебе утискували інші».
Коли Гобсек у Бальзака абсолютизує владу золота у суспільстві, він виступає як романтичний герой. Не тільки його зовнішність, поведінка, оселя свідчать про це, а й мета його філософських роздумів. Коли людина ставиться до грошей тільки як до грошових знаків, за які можна щось придбати, — цю людину можна назвати реалістом. Коли ж людина любить владу, яку дають гроші, як це сталося з Гобсеком, то ця людина переймається, як це не парадоксально звучить, романтичним світосприйняттям. Для неї ідея стає важливішою за реальне життя. Так сталося з антикваром із повісті «Шагренева шкіра» та Гобсеком, що сприймає гроші як символ володіння світом. Лихварю здається, що він має владу над людьми, не втомлюючи себе, а світ не має над ним ані найменшої влади. Але фінал повісті засвідчує інше. Гобсек втрачає почуття реальності, перебуваючи у світі власних ілюзій. Він не продає харчі, що несуть йому з колоній як хабар, не тому, що є скнарою. Продукти масово псуються, і страшне видовище вражає Дервіля у порожніх кімнатах будинку, де вмирає Гобсек. Звісно, практичний лихвар не міг цього не розуміти. Та справа в тому, що перед смертю він перестав бути лихварем-реалістом, залишаючись філософом-романтиком. Його рішення передати весь свій спадок не відомій йому онуці сестри, паризькій куртизанці — теж рішення романтика, для якого родинні зв'язки, якими б вони не були далекими, важливіші за багаторічну дружбу з Дервілем. Було б справедливіше залишити спадщину єдиній близькій людині — чесному та порядному адвокатові, який багато років підгодовував старого і надавав йому юридичні консультації. Адвокату Гобсек залишає купи зіпсованих харчів, а його милій дружині — сервіз роботи видатного майстра. З іншого боку, якби Дервіль став спадкоємцем Гобсека, хіба
міг би він так об'єктивно розповісти читачам цю історію? Гоб-сек та Дервіль багато в чому — антиподи. Наприклад, якщо Гобсек — філософ-романтик, то Дервіль в усьому — реаліст. Скажімо, адвокат відмовився від пропозиції віконтеси сприяти його кар'єрі, бо не мав особливого таланту до юриспруденції. Саме реалістичний погляд на життя спричинив одруження Дервіля з працьовитою паризькою робітницею, яка одержала чималий посаг від дядечка, що дало змогу молодому адвокатові повернути Гобсекові борг за контору. Для реаліста гроші — це тільки гроші, у даному випадку — засіб повернути борг і стати власником майна. Тобто справа не в самих грошах чи їхній міфічній владі. Справа в ідеалістичному або ж прагматичному ставленні до них. Будь-який фанатизм, абсолютизація ідеї — це риси романтичного світогляду. Гобсек-філософ романтизує дійсність тільки тоді, коли йдеться про «пунктик» цього фанатика влади грошей. Коли ж він розмірковує про інші речі, то висловлює настільки мудрі міркування, що не можна з ним не погодитися.