Гайавата дуже несхожий на інших пророків і вчителів життя: народ тому поважає Гайавату, не обожнюючи його, що він не над людьми, а серед них; непересічна особистість, він такий самий, як і вони. У цьому й полягає вищий повчальний смисл епічної поеми Лонгфелло, який закликає людство навчитися цінувати в житті найпростіші й найважливіші речі: мир, злагоду, природу, кохання, рідну домівку, друга, посмішку матері і бабусі, радість праці. Саме в цьому щастя, каже поет. І Гайавата - справжній мудрець, бо навчився це не тільки розуміти, а й праведно і правильно жити.

Найповніше його мудрість виражається в тому, як він зустрічає смерть. Перед нами не жахлива агонія чи болісні спроби зупинити останні миті буття, а тихий шляхетний “відліт”. Герой чекає на смерть як людина, що все пізнала в цьому світі і за все цьому світові вдячна: і за радощі, і за болі. Гайавата каже останні теплі слова лісові, птахам, тваринам, своєму народові. І як чудове видіння, розчиняється у пурпуровому тумані, який його поглинає навіки.