Якось я та моя сім"я побували в Києві. Це місто дуже  гарне й велике . Ми роздивлялися пам"ятки , які тільки були в ньому.
  Йдучи по вулиці Хрещатик я побачив вивізку : "Музей Тараса Шевченка". Моя родина погодилася зі мною, відвідати його.Зайшовши в це приміщення я відчув "запах книжки", цей запах був і в нашій бібліотеці. Ми там побачили багато збірок, автопортретів, портретів, картин з пейзажами України. На стінах були прикріпленно багато листків з уривками віршів . Тут були і "Кобзар","Катерина", "Заповіт".Найбільше  з картин мені сподобався " Автопортрет Т.Г. Шевченко", коли він вже в літах.На цій картині я побачив справжньго , суворого, випробованний життям Тараса .Він був одягнений у коричневий жекет, а під жекетом була вишиванка. Обличчя було сумне, його брови були насупленні, очі дивилисяначебто прямо на мене, наче я щось зробив не по його волі. Прочитавши "Заповіт" я зрозумів, що він хотів від нас. Він благав, щоб ми стали вільними, щоб ми мали свою думку, щоб не мислили, як кріпаки, як невільникий й чумаки. За свое життяТарас написав близько тисячі віршів, півтори тисячі картин ,в який він висловлював свою любов до своєї країни, відстоював сій погляд на життя , йшов проти тих,хто заважав  його прагненнювідкрити очі нашій Україні.
    Побувавши в музеї я зрозумів наскільки Тарас Шевченко любив рідну землю, хоч і був півжиття за кордоном,також побачив на картинах справжньго патріота Батьківщини.