Йоганн Вольфганг Гете. Прометей 

вірш у перекладі Миколи Бажана. 

Аналіз.

Тема вірша – розмова  титана Прометея з богом Зевсом.

Ідея – людина прагне бути в усьому подібна до богів.

Твір побудовано у формі монологу Прометея. Вірш складається із 7 строф, написаних без рими (білий вірш).

1 строфа – прохання до Зевса залишити людині її землю, її будинок, тобто, все, що їй рідне.

2 строфа висловлює зневагу до богів.

У третій та четвертій строфі згадується минуле дитинство та дитяча наївність героя.

5 строфа  звинувачує Зевса у впертості, байдужості до людини.

6 строфа – Прометей загартувався, став особистістю.

7 строфа – Прометей став бунтівником, який відчуває радість від жаданої свободи.

В цьому вірші вжито такі художні засоби:

- риторичне звертання: вгорни небо твоє, Зевсе, імлою хмар; не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове!;

- риторичні запитання: хто допоміг гордість титанів мені здолать? хто від смерті мене врятував, від долі раба?; чи не ти само це звершило, серце, в паланні святім?; Тебе шанувати? Чому?.

- метафори: нещедро ви живлите данням офір і дихом молитов вашу величність; діти, дурники, повні надії; звертав свої заблудлі очі до сонця, чи нема там вгорі вуха, що скарги мої почуло б, серця, що так, як моє, пригноблених би пожаліло; дякуючи за рятунок тому, хто спить у високості; пуп’янки мрій достигли.

-         епітети: розжареним приском; заблудлі очі; паланні святім.

-         лексичні повтори: щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти.

Є у вірші також порівняння: гроза порівнюється з грою маленького хлопчика.

Цей вірш, як і сам Прометей, є закликом до знищення богів, протесту проти авторитетів, мертвих традицій, до самоствердження сильної духом людини та, зрештою, до піднесення людської величі.