Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок в японській традиції – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі.  В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я  походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини.  Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний  добрий вчинок: колись Кандата пожалів павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс,  адже павук – символ зв”язку між світами, між простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.

Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі,  і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть.