Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був крі­паком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні.       Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епіч­них поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Ше­вченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історич­но-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.        Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородсько­го р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. по­вернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю.       5  квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.         Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літератур­ної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII - на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котлярев­ський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шля­хів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/3338-detalna-biografiya-tarasa-shevchenka Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua