Особливості композиції

Наступний пункт аналізу вірші "Весняна гроза" Тютчева - це композиція твору. Воно складається з чотирьох строф. У першій строфі поет розповідає читачам про свою любов до весняної грози. У двох наступних строфах він описує картини, що виникають під час грому і дощу. І заключна частина - це відсилання до давньогрецької міфології, з допомогою якої поет підкреслює небесну природу грози.

Головна тема твору

Одним з важливих пунктів в аналізі вірші "Весняна гроза" Тютчева є визначення основної теми твору. Звичайно, це тема грози. Для поета це явище природи асоціювалося з зародженням нового, змінами, рухом.  

Федір Іванович провів тонку грань між природою і людьми. Для нього весняна гроза - це час оновлення, час молодості. Вступивши в пору юнацтва, молодість намагається дуже яскраво заявити про себе. Молоді люди сповнені надій та прагнень, вільні, вони прагнуть щось змінити - не дивно, що вони асоціюються у поета з гуркотом грому. Адже він такий же веселий, грайливий і нестримний. Життя молодих людей ототожнюється з нагорним потоком: вони з усім цікавістю і молодим запалом прагнуть знайти свій шлях у цьому житті. Лише з віком у них з'являться тверді підвалини. Для Тютчева гроза - це ще й маленька дитина, яка грає, беззаботен і радіє кожному дню.

Аналіз вірша Тютчева "Весняна гроза" за планом

Єдність природи і людини

В аналізі вірші "Весняна гроза" Ф. В. Тютчева слід розглянути ще одну тему, яка була так само важлива для поета, як оспівування краси природи. Це її гармонійне співіснування з людиною. Поет вважав, що людина - це її невід'ємна частина, тому він повинен був не тільки захоплюватися її красою, але й піклуватися про неї, захищати її. Цю тему єдності Тютчев передає в цьому вірші за допомогою образів сонця, неба і води, щоб підкреслити цю тему. Він наділив ці природні явища рисами людського характеру. Наприклад, гроза порівнюється з маленькою дитиною, а хмара не просто проливає воду, вона робить це сміючись.

Аналіз вірша Тютчева "Весняна гроза" за планом

Літературні стежки і засоби виразності

В аналізі "Весняна гроза" один з пунктів - це визначення літературних прийомів, які використовував поет при створенні вірші. Велика кількість сонорних звуків, аллитерации "р", "р" створили експресивну звукову картину грози. Насиченість вірша дієслівної лексики надає динамізм картині, передає швидку зміну дій під час такої погоди.  

Поет використовував такі літературні прийоми: епітети, метафори, уособлення, інверсію. Все це дозволило надати описуваного природному явищу риси характеру, що показало єдність людини і природи.

Визначення віршованого розміру і способу рифмования

Також в аналізі "Весняної грози" Тютчева потрібно визначити розмір вірша. Воно було написано четирехстопним ямбом, тому твір вийшло легким і мелодійним. Спосіб рифмования - перехресний, в якому чоловіча і жіноча рими чергуються.

Аналіз вірша Тютчева "Весняна гроза" за планом

Давньогрецький епос

В аналізі "Весняної грози" Федора Тютчева можна дати детальну трактування четвертій строфі. Вона відрізняється від інших своєю особливою метафоричностью: поет звертається до давньогрецької міфології. А саме, він згадує двох олімпійських богів - Зевса і Гебу. Чому ж Тютчев вибрав саме їх? Згідно давньогрецького епосу, Зевс був не просто найголовнішим серед богів, але ще він був богом грому і блискавки. Тому немає нічого дивного в тому, що Федір Іванович згадує його у вірші, де центральний образ - це гроза. Геба - це богиня юності, вічної молодості. У Тютчева гроза асоціювалася з часом юнацтва. Згадка про цю давньогрецької богині підкреслює образність цього природного явища.

Аналіз вірша Тютчева "Весняна гроза" за планом Поет за допомогою давньогрецької міфології намагався пояснити появу грози. Безтурботна Геба під час годівлі птиці Зевса випадково розлила вміст особливого кубка. Тому з'явилася гроза і пішов дощ. Але богиня не сильно переживала з цього приводу: вона сміялася. І тут не тільки спроба поета дати трактування природного явища з точки зору чарівництва. У цьому сюжеті можна знайти і філософський підтекст. Тютчев за допомогою цього метафоричного прийому хотів показати циклічність світу. Ще сотні років, так само буде весело гриміти і гуркотіти весняна гроза. А хмари, сміючись, будуть проливати на землю дощ.  

І інші молоді люди по своїй безтурботності і наївності будуть вважати, що цей світ належить тільки їм. Вони будуть так само загорятися новими ідеями, будуть прагнути щось змінити. А потім настане пора мудрості, вони пізнають радощі й розчарування, знайдуть внутрішню рівновагу. Це можна порівняти з тим, як природа відпочиває після грози: вона ніби очищається, оновлюється і готова радісно зустрічати новий день.