Старий Берман був художником. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода у нього, як у скульптури Мікеланджело «Мойсей «кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи. Уже кілька років, як він не малював нічого,крім якоїсь мазанини – вивісок та реклам. На шматок хліба він заробляв, позуючи тим молодим художникам з колонії, які не могли платити натурникові – професіоналу. Він занадто багато пив і ще не облишав балачок про свій майбутній шедевр. Що до всього іншого, то це був буркітливий дідок, який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялася, і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць у студії нагорі…

…Сью застала Бермана,від якого тхнуло ялівцівкою…В кутку стояв мольберт з підрамником, на якому було натягнуте чисте полотно, що вже двадцять п‘ять років чекало перших штрихів шедевра…

…Старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися, галасливо виявив свою зневагу…Вони зупинилися біля вікна й з острахом подивилися на плющ…Потім мовчки перезирнулись…

…Берман у старій синій сорочці, зображаючи відлюдька – золотошукача, всівся на перекинутому догори дном чайнику, що правив за скелю…