Ответ:

П’єси мого героя будуть грати уздовж трьох століть на всіх сценах світу, і невідомо, коли перестануть грати! Ось що мені цікаво!»

М. Булгаков.

XVII сторіччя – це час розквіту у Європі класичного мистецтва. Саме з цим пов’язаний розвиток французького театру, саме з цим пов’язана творчість видатних творців чудових трагедій Жана Расіна і П’єра Корнеля. Але не зважаючи на значимість творчості цих драматургів сталося так, що по-справжньому безсмертними стали твори іншого їх сучасника – Жана Батіста Мольєра. Його комедії «Уявний хворий», «Дон Жуан», «Тартюф» і «Міщанин-шляхтич» досі входять до репертуару театрів різних країн и дають шанувальникам театру неабияку насолоду. На виходячи з тісних меж класицизму, Мольєру вдалося створити привабливі живі образи. Їх нестачі і слабкості, їх проблеми і прагнення були близькі глядачам того часу, близькі вони й сьогодні.

Головний герой комедії «Міщанин-шляхтич» мені здається досить симпатичним персонажем і викликає у мене більше співчуття, ніж бажання сміятися над його дивацтвами. Головне його дивацтво – це прагнення пана Журдена, міського буржуа, наслідного торговця, будь-якою ціною стати дворянином. Та як би я міг дати поради цьому герою, я б спробував довести йому, що це досить безглузде прагнення, як і його бажання постійно збагачуватись. Адже пан Журден і так досить багатий, та до того ж і не скупий. Як би не його оточення, наприклад, граф Дорант, який видає себе за кращого друга Журдена, але насправді має одну єдину ціль – вита щити з цього дивака якнайбільше грошей. Я б йому розкрив очі на те, що аристократи не такі вже порядні, культурні і освічені люди, як вважає пан Журден. Я б на його місці ні в якому разі не відчував неповноцінність, адже такі люди, як пан Журден, набагато краще, ніж більшість представників вищого світу.

«Адже я смерть як хочу стати вченим, – вигукнув Журден, – і таке зло мене бере на батька і матір, які змалку не вчили мене всім наук». Та батьки пана Журдена в цьому не дуже винні, адже вони прагнули виховати нащадка, який би зміг продовжити їхню торгівлю. Та й запрошуючи вчителів до себе додому, вже далеко не юний учень досить швидко втрачає бажання навчатися. Я б йому порадив усю свою енергію,яку він витрачає на боротьбу за світський титул, направити як раз на отримання знань, які б йому, можливо, й допомогли подивитися на світ іншими очами. А так пан Журден виглядає просто жалюгідним. На Журдена постійно лається дружина, з нього сміються оточуючі. Як би йому додати хоч трохи розуму, він навряд чи погодився б приймати участь у комічному посвяченні «у мамамуші».

Я вважаю, що будь-який обман кидає тінь на порядність людини. І я б спробував довести пану Журдену, що ніколи не слід соромитися тих людей, від кого тобі визначило народитися на світ, не слід хвалитися вигадами титулами і видавати себе не за того,хто ти є насправді, адже це, на мій погляд, справжня душевна убогість.

Головний герой комедії «Міщанин-шляхтич» не привласнює собі чужих звань і титулів. Він лише прагне піднятися в своєму розвитку і поведінці до рівня тих , кого вважає своїм ідеалом. Але будь-яка спроба зайняти чуже місце, видати себе не тим, хто ти є насправді, завжди виглядала смішною і безглуздою. У цьому драма пана Журдена, у цьому й актуальність цієї комедії для сучасного суспільства.