Ответ:

вот типа такого можна переделать:

Творчість М. Д. Сервантеса є вершиною класичної літератури золотого століття. У творах письменника з великою силою виражені найважливіші гуманістичні ідеї тієї епохи. В той же час творчість Сервантеса точно і повно відображає кризу суспільства, яку Іспанія переживала у другій половині XVI століття, а також суперечливість свідомості найбільш передових людей того часу.

У романі М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», який став підсумком творчих і життєвих думок письменника, знайшли відображення об’єктивні оцінки людських відносин і людських якостей. Свій твір Сервантес задумував як пародію на відірвані від життя лицарські романи того часу. У ньому автор парадував лицарські звичаї та традиції.

У іронічно-гумористичному вигляді представ перед читачами етикет лицарського поєдинку, церемонія присвячення у лицарі, лицарське обожнювання дами свого серця та самовідданого їй служіння. Все це читач бачить очами головного герою роману ідальго Дон Кіхота Ламанчського, який був звичайним збіднілим дворянином. Начитавшись лицарських романів, він відмовляється бачити реальність, замінивши її блискучими авантюрами і чарівництвом. Дон Кіхот приймає вітряні млини за ворожих велетнів, заїжджий двір – за розкішний лицарський замок, таз цирульника – за справжній шолом, каторжників на великій дорозі – за пригноблених лицарів, а даму в кареті – за полонену принцесу.

Але існуючи у вигаданому ним самим світі Дон Кіхот постійно стикається з реальністю. Саме на тлі цього і проступає уся безглуздість вчинків і життя ідальго, яке письменник зображує у критичному світі. У своєму творі він протестує проти світогляду тогочасної правлячої верхівки Іспанії, яка прагне відродити лицарські ідеї на нових засадах. Автор засуджує не самого Дон Кіхота, наділеного рисами рідкісного душевного благородства, розважливістю і добротою, а ті нав’язливі безглузді ідеї, які оволоділи уявою бідного дворянина.

Як каже про Дон Кіхота його вірний супутник Санчо Панса, його пан має «голубине серце». У моменти просвітління він забуває про свої лицарські прагнення і стає дуже привабливим. Тоді він з усіма чесний, розумний і простий. А його промови викликають у слухачів захоплення, бо вони сповнені високої гуманістичної та життєвої мудрості. Наприклад, Дон Кіхот одного разу радить Санчо: «Зазирни всередину себе і постарайся себе пізнати, пізнання ж це і є трудніше з усіх, які тільки можуть бути … Пам’ятай, Санчо, – продовжує Дон Кіхот, – якщо ти вступиш на шлях чесноти і будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, бо кров успадковується, а доброчесність набувається, і вона має цінність самостійну, на відміну від крові, яка такої цінності не має».

Затвердження простих людських істин відчувається і в інших словах Дон Кіхота: «Чесноти роблять кров благородної, і більшої поваги заслуговує людина скромного походження, доброчесна, ніж знатна, але порочна». Ідальго прославляє боротьбу за справедливість і свободу, закликає цінити людей за їхніми вчинками, а не за положенням у суспільстві. Дон Кіхот виступає проти того, щоб «перетворювати … в рабів тих, кого Господь і природа створили вільними», бо це представляється йому «вкрай жорстоким». Та і втручання Дон Кіхота в справи інших людей далеко не завжди виявляється безглуздим.

Таким чином, в своєму романі «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» М. Д. Сервантес змалював життя іспанського народу у всіх його проявах, довів, що цей народ має великі творчі можливості. Він викриває і засуджує соціальну несправедливість і насильство, підкреслює торжество глибокої поваги і любові до людини, звеличує справжні моральні цінності. Тому його книга надихає оптимізму навіть незважаючи на сумний характер і глибоку печаль більшості її епізодів. А такі герої, як Дон Кіхот Ламанчський з їх чистими і благородними прагненнями, обов’язково потрібні й сьогодні. Бо без них наш світ не зупиниться на шляху до морального та духовного розкладання і стане ще більш пустим та цинічним.