У центрі повісті Н.В. Гоголя «Тарас Бульба » знаходиться трагічна історія запорізького козака Тараса Бульби і двох його синів.    Твір починається з того , що юнаки Остап і Андрій повертаються з бурси додому , і батько тут же забирає їх з собою в Запорізьку Січ. Він хоче , щоб його сини стали справжніми козаками , славними воїнами. Ми бачимо , що сам Бульба всім своїм єством відданий козачому братерству , свято шанує закони Запорізької Січі. Над усе ця людина ставить своїх друзів , праведну християнську віру і вітчизну . Того ж самого Бульба чекає і від двох своїх синів.    Автор відразу показує нам , що Остап і Андрій дуже різні. Остап - старший брат - міцний тілом і духом , володіє великою внутрішньою силою , він смів , гордий , свято шанує закони козацтва. Остап на все має свою думку і не піддається чужому впливу , навіть батько для нього не безперечний авторитет : « Бач, який батьку! ... Все старий , собака , знає , а ще й прикидається ».    Мрією Остапа завжди була Запорізька Січ , вільна життя козака. У бурсі цього юнака тримала тільки загроза батька зробити з нього ченця , якщо він не закінчить курсу . Але й тут , в бурсі , Остап поводився , як личить козаку , і « вважався завжди одним з найкращих товаришів ».    Можна сказати , що Остап - другий Бульба , Бульба в молодості.    Андрій же сильно відрізнявся від свого старшого брата. Він , за словами автора , «мав почуття трохи жвавіше і якось більш розвинені ». Навчання давалося юнакові легше , ніж його братові , він мав більш спритнішим і гнучким розумом , живою уявою .    Гоголь характеризує Андрія так: « Він також кипів жаждою подвигу , але разом з нею душа його була доступна і для інших почуттів ». Цей юнак « кипів жагою любові » , мріяв про зустріч з прекрасною дівчиною , яка стане його коханою і дружиною.    Мені здається , Бульба відчував деяку « женскость » , тонкість характеру свого молодшого сина , недарма він називав його «маминим синочком» , « мазунчіком ».    Ось такі різні , брати прибули в Запорізьку Січ , де їх спіткало звістка про навалу на рідні землі поляків. Моментально розгульні козаки зібралися і були готові до захисту батьківщини. У передніх рядах захисників були сини Бульби , які проявляли себе в боях як доблесні воїни .    Тарас пишався Остапом і Андрієм в рівній мірі , готував їм велике майбутнє і славу справжніх козаків . Це тривало до того моменту , поки Андрій не дізнався , що в обложеному козаками місті від голоду вмирає прекрасна дівчина , про яку він мріяв ось вже два роки. На біду , його кохана виявилася полячкою . Герой зробив вибір - він зрадив козаків , батька і брата і перейшов на бік поляків , щоб бути зі своєю « панночкою ». З цього моменту братися стали ворогами.    Тарас і Остап не могли пробачити Андрієві зради - заради жінки він зрадив не тільки їх , але і бойових товаришів , віру , батьківщину. Такій людині не місце на землі , думали батько і син Бульба . Тому під час бою , коли Тарас побачив , що Андрій б'є своїх же козаків , він осліп від люті. Як і його молодший син , який в запалі битви бачив перед собою лише своє прекрасну панночку .    Юнак повернувся до реальності , лише коли побачив перед собою розгніваного батька. Бульба вбиває свого сина , вважаючи , що зрадникам не місце на цій землі.    Остап же , мужньо борючись з ворогами , потрапляє в полон. Але , незважаючи на багаті обіцянки і жорстокі тортури , ця людина залишається вірний козацтву і батьківщині до кінця - до самої своєї страти .    Таким чином , Остап і Андрій - рідні брати , але їх характери і долі кардинальним чином відрізняються . Доля склалася так , що рідні по крові люди стали ворогами. Це сталося через те , що у героїв були різні життєві цінності , різні пріоритети .

Остап и Андрий — родные братья, но они очень сильно отличаются друг от друга. Остап обладает твердым характером, это становится ясно уже в самом начале повести. Годы, проведенные в бурсе, закалили юношу. Остап «никак не избавлялся неумолимых розг. Естественно, что это должно было как-то ожесточить характер и сообщить ему твердость, всегда отличавшую Козаков» . Остап считается верным товарищем, он прост и одновременно справедлив по отношению к другим. «Он был суров к другим побуждениям, кроме войны и разгульной пирушки; по крайней мере, никогда почти о другом не думал» . Из такой характеристики становится ясно, что Остап во многом похож на своего отца — он так же мало привязан к мирной жизни, поэтому с легкостью готов оставить ее ради сражений. Единственное, что расстраивает и трогает его, — это слезы матери.
Андрий на первый взгляд мало отличается от Остапа. Он так же силен, умен и смел. Но все же отличия есть. Гоголь говорит о нем: «Младший брат его, Андрий, имел чувства несколько живее и как-то более развитые» . Он был очень изобретателен, и это нередко помогало ему избегать наказания во время обучения в бурсе. «Он также кипел жаждою подвига, но вместе с нею душа его была доступна и другим чувствам» . С самой ранней юности Андрий начал ощущать «потребность любви» . В этом он резко отличается от своего брата. Остап был прежде всего суровым воином, Андрий был более привязан к мирной жизни, полной разнообразных наслаждений.
Именно любовь заставляет Андрия совершить преступление. Первоначально его очень трудно осуждать, ведь он хочет помочь женщине, умирающей от голода. Служанка панночки говорит молодому козаку: «Панночка.. . сказала мне: «Ступай скажи рыцарю: если он помнит меня, чтобы пришел ко мне; а не помнит — чтобы дал тебе кусок хлеба для старухи, моей матери, потому что я не хочу видеть, как при мне умрет мать. Пусть лучше я прежде, а она после меня» .
Могли добрый человек, имеющий в сердце хоть немного сострадания, отказать в такой просьбе? Тем более что исходит она от женщины, которая оставила глубокий след в сердце мужчины? И Андрий совершает преступление, переходит насторону врага. Примечательны его слова, которые выражают его отношение к отчизне: «А что мне отец, товарищи и отчизна? — сказал Андрий, встряхнув быстро головою и выпрямив весь прямой, как надречная осокорь, стан свой. — Так если ж так, так вот что: нет у меня никого! Никого, никого! » — повторил он.. .
Андрий отказывается от своей родины, от верности своему народу, от отца и брата. «Кто сказал, что моя отчизна Украина? Кто дал мне ее в отчизны? Отчизна есть то, чего ищет душа наша, что милее для нее всего. Отчизна моя — ты!... И все, что ни есть, продам, отдам, погублю за такую отчизну! »
Андрий влюбился в прекрасную женщину и готов ей служить до последней капли крови. Это качество могло бы быть достойно восхищения, но в данном случае любовь не может выглядеть благородной и возвышенной. Из-за любви козак предает свою отчизну.
Андрий начинает сражаться на стороне врага против своих вчерашних друзей и соратников. И если у читателя была какая-то симпатия к нему, она сразу же исчезает. Смерть выступает достойным наказанием для человека, совершившего такое предательство. Андрий принимает смерть от своего отца. И это очень трагичный момент. Человек не должен убивать своих детей, потому что именно дети являются надеждой на продолжение его рода, а значит, и самой жизни. В повести Тарас теряет своих сыновей.
Они были совершенно разными, но оба погибли. Один погиб за Родину, другой — за свою любовь. Можно по-разному относиться к Остапу и Андрию, но нельзя не признать, что их судьбы одинаково трагичны.