Проблема злочину і кари у романі Ф. Достоєвського "Злочин і кара"

Проблема злочину й кари не випадково зазначена вже у назві роману, бо саме її дослідженню присвятив Ф. Достоєвський свою розповідь.

Уперше письменник розповідає про історію злочину, подаючи її з боку злочинця. Навіщо? Аби викликати співчуття до вбивці? Тут дещо складніше. Родіон Раскольников не банальний грабіжник, який вирішив вбити й пограбувати стару жінку, аби мати зиск. Його мотиви складніші й трагічніші. Замислившись над несправедливістю світу, герой вирішив усе виправити сам. Але чи вистачить у нього сили стати Наполеоном, аби силою влади зробити світ добрішим і справедливішим? Щоб з'ясувати це, він зважується на вбивство. Злочин стався. Але Раскольников і не підозрював, що це так важко — вбити людину і жити з цим. Він картає себе через те, що виявився саме таким, як більшість людства, а не "надлюдиною". Та сам він боїться зізнатися й самому собі, що справа набагато складніша. Намагаючись силою розуму пояснити все, він не міг не побачити в теорії ненависного йому Лужина продовження власної ідеї. Та й у словах Свидригайлова про те, що вони "одного поля ягоди", він побачив страшну правду про себе. Виявляється, просто самих намірів вчинити добро замало. А якщо це добро має здійснитися за будь-яку ціну, то воно перетворюється на свою протилежність. Захищаючи Дуню, Соню, матір від Лужина, Свидригайлова та подібних, Раскольников опинився ніби на їх боці. І це найгірша кара. Він не до кінця розуміє, чому карається, і просто виконує прохання Соні зізнатися у злочині. Може, Родіон Раскольников сподівався, що йому буде легше, коли зізнається. Але ні. Совість і душа нормальної людини не даватимуть йому жити спокійно, і саме це найстрашніша кара. Адже від себе не втечеш. Родіон Раскольников переймається спочатку зовсім не тим, у чому винен насправді. Та терплячість і любов Соні допомагає йому зрозуміти, що справжня кара за злочин — це переживання руйнації морального закону в собі, усвідомлення гріха. І шлях до морального одужання лежить через спокуту.