Ответ:

Епічна речитативна пісня княжих часів — билина, втративши музичний су­провід, залишила в собі, проте, ознаки того, що колись виконувалася під музику. Вона й досі звучить, як пісня, завдяки використанню типових для фольклору ху­дожніх засобів. Яких саме?

Зазвичай у билинах рядки віршів завжди мають однакову кількість наголосів, хоча кількість складів у них може бути різна. Перший наголос найчастіше падає на третій склад від початку, а останній — на третій від кінця. Наголоси в середині рядків вільні. Таким чином автори билин наближали билинний вірш до ритмізо­ваної прози. Щоб зберегти ритмомелодику билини, часто під час виконання роз­тягувалися слова, переміщувалися наголоси.

Повтори надають баладі плавного, урочистого, повільного звучання:

Під город, під Чернігів під’їжджав.

Під городом, під Черніговом,

Не ворон чорний небо укриває,

Не туман налягає,

Стоїть сила-силенная…

Сталі епітети — «ворон чорний», «сонце красне», «місяць ясний», «Русь свя­та», «мурзи погані» — налаштовують слухача на певне сприйняття героя, події, створюють настрій. Велику роль у створенні образа головного героя відіграють епітети: Ілля Муромець — «добрий молодець», його називають «старим (отже, до­свідченим) козаком», князь звертається до Іллі: «Добрий молодче».

Для створення образу билинного богатиря використовується гіпербола. На­приклад, Ілля

Одною рукою коня тримає,

Другою рукою дуба рве.

Дуби рве самі коренистії

Та мости мостить,

Шлях укладає та все прямоїжджий.

Уповільнює оповідь, робить її урочистою використання звертань:

Невже ж ти, коню мій богатирський,

По темних лісах зо мною не їжджав…

Особливого звучання билині надають зачин і кінцівка:

Гей, у славному та у городі у Муромлі,

Та у тому селі та Карачарові

Гей, то не старий дуб к землі нагинається,

Ой то добрий молодець Ілля Муромець

Батьку-матері уклоняється…

Тут-то славному козаку Іллі Муромцю

Славу співають

По всім землям,

По всім ордам,

Однині і довіка,

А вам на многі літа!

Названі ознаки билини свідчать про своєрідність цього давнього епічного жан­ру, який існує декілька століть. Сам час його відшліфовував, визначав традиційні художні засоби, зробив його незабутнім. Читаючи билину, можна в уяві порину­ти в минуле, торкнутися джерел нашої літератури, почути голоси наших предків.