Егль здається читачеві загадковим, дивним персонажем. Подорожуючи чужими землями й збираючи народні пісні з легендами, він ніби сам шукає себе у фольклорних творах, не зважаючи на свій похилий вік. Складається враження, наче він сам з собою досі не знайомий, і відшукує власне "Я" у вигаданих історіях, природі та навіть інших людях, їх потаємних глибинах.

Зустрівшись з Асоль, старець відчув у ній дитячу наївність, віру в чудеса та мрійливість - те, чого йому так не вистачало у дорослих людях, котрі вперто та настирливо долали обрану вузьку дорогу. Він відчув, що самосвідомість дівчинки широка й ще майже пуста, просто як в нього. Й можливо, своїм передбаченням він прагнув заповнити обидві долі: дівча дихало, здавалося б, фантастичною обіцянкою незнайомого дядька й насичувала своїми думками подальше майбутнє, а він знайшов себе як своєрідного пророка та духовного провідника, що направив погляд душі довірливої людини на її істинний шлях, що ту чекає не за горами.

Отже, я вважаю, слова Егля були ненав'язливим озвученням передчуття, що було виражено в словах - тій зброї, якою він раніше невдало керувався в полюванні за власною особистістю, власним "Я". Вимовлені фрази були саме черговою спробою впізнати свою постать, познайомитися з собою справжнім. І ось, коли він прочитав в очах Асоль майбутнє дівчинки, Егль нарешті знайшов себе - він той, хто пролив світло на неминучий талан людини.