Відповідь:У повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма складностями і суперечностями. Письменник свідомо дотримувався вимог реалістичного зображення, тому в його творі живі, колоритні образи та жива й колоритна народна мова. Глибокий знавець тогочасного селянського життя і побуту, селянської психології, Нечуй-Левицький описав звичайні селянські будні без будь-яких прикрас.

Батько — Омелько Кайдаш — уже не молодий чоловік, який частину свого життя відробив на панщині. Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. Ми часто бачимо його за роботою: він постійно щось стругає, майструє, звичайно, коли не зазирає до шинка. Образ Омелька викликає співчуття, бо далі автор пояснює причини пияцтва: Кайдаш став заглядати в корчму, "запиваючи давнє панщинне горе". Кріпацтво зламало цього чоловіка, і хоч воно не знищило в ньому звичку до наполегливої праці, воно зламало його душу, перетворило найкращого на селі стельмаха на п'яницю, до якого зневажливо ставляться навіть власні діти.

Маруся Кайдашиха сама поралася по господарству, а як була молодою, також робила на панів. З того часу вона вміла "дуже добре куховарить", і її часто зазивали "за куховарку на весілля, на хрестини та на храми". Отже, достатки свої Омелько і Маруся Кайдаші заробили наполегливою щоденною працею. Так само призвичаїли до господарства і синів — Карпа та Лавріна.

Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Упертий і гордий, він нікому не кланявся, навіть рідному батькові: "В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми ". На противагу Карпові, Лаврін виріс лагідним, чутливим до краси й ніжності, жартівливим і дотепним.

Нечуй-Левицький показує, як змінюються характери цих людей у процесі боротьби за "моє" і "твоє". Омелько Кайдаш стає справжнім посміховиськом через свій безвольний характер: побутові негаразди вбили в ньому віру в краще життя і довели до трагічної смерті. Маруся Кайдашиха перетворилася на сварливу, лицемірну й жорстоку свекруху. У нескінченних чварах Карпо, і без того суворий, грубіє; черствіє душею і Лаврін. Подібні зміни відбулися і в характерах невісток. Прагнення до самостійності і бажання мати приватну власність, щоб "своя воля воліла" в "своїй хаті", зводять нанівець кращі риси Кайдашів, бо природне прагнення до самостійності у них має дещо деформований характер.

Сутички виникали через будь-яку дрібницю, головною ж причиною ворожнечі стала груша, що виросла на межі. Брати лупцювали один одного, Мотря лупила Лаврінових дітей, навіть тиха Мелашка з бабою "одгризались" од Мотрі і "неначе гавкали через тин". У війні за грушу, брали участь усі покоління Кайдашів — і батьки, і діти. Хто знає, скільки б ще Кайдаші сварилися, та діло з грушею скінчилося несподівано". "Груша всохла, — пише Нечуй-Левицький, — і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша".

На прикладі родини Кайдашів Нечуй-Левицький порушує одвічні проблеми: стосунки батьків і дітей; виховання в сім'ї; кохання та сімейне щастя; бажання жити в достатку, бути заможним господарем; віра в Бога та дотримання заповідей Божих; народну мораль і авторитет у громаді. Змальовуючи реалістичні сцени побуту, автор "Кайдашевої сім'ї" демонструє глибоке знання народних звичаїв, обрядів, традицій, вірувань, способу життя українців. Чудово подані у повісті картини сватання, оглядин, ворожіння, знахарства, прощі в Києві тощо. Проте ми розуміємо, що етнографія мало цікавить Нечуя-Левицького. У своїй повісті він насамперед зображує конкретні буденні ситуації, в яких найяскравіше виявляється збіднення людської душі, зумовлене постійною залежністю селян під матеріальних нестатків. У центрі уваги автора — повсякденний плин життя селянської родини, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Духовна роз'єднаність — ось основне лихо, яке отруює кожний день життя і старших, і молодших Кайдашів.

Пояснення: