Народна балада — це високомистецьке явище, вираз народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й означає "пісня до танцю" ритуального, обрядового, який виконувався під час похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання). Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею, дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм були й будуть засобом впливу на людину.
Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь, птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є виявленням торжества.
Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у баладі "Бондарівна" розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: "Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!" Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: "Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!" У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: "Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку", "Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину" — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. "Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!" — зображено обов'язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями.