Відповідь:

Пояснення:

Композиція. 20 невеликих розділів

Історичні події, що зображені у творі. Розгром шведів російськими військами Петра I під Полтавою 1709 року та втеча Мазепи з Карлом XII до Туреччини

Жанрові особливості. Поема Дж. Байрона — це ліро-епічна поема, монолог-сповідь Мазепи. Автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його уяви.

Образ Мазепи у поемі Байрона

Гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку, йому 70 років. Сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у найскладнішій ситуації. Він не може змінити хід історії, але завжди береже свою честь і гідність, залишається людяним. Образ Мазепи досить багатогранний. У поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років, але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність.

– Риси романтичного героя в образі Мазепи. Він похмурий, самотній, вірний високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний.

– Риси «байронічного героя» у характері Мазепи. «Шляхетний злочинець», самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать

Символічні образи “Мазепа” Байрон

«Дика країна», у якій «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина» символічні образи, що створюють емоційний, романтичний образ України, що є вільною, але ще неосвоєнною землею.

Образ долі, яка переслідує усіх героїв. Доля відвернулася від шведів під Полтавою, від короля Карла XII, прирікши його на втечу, доля звела Мазепу з Терезою, подарувавши йому таке сильне кохання, але й розлучила їх (адже Мазепа нічого не знає про подальшу долю своєї коханої), доля врятувала його, принісши в Україну, й зробила Мазепу гетьманом.

Образ коня. У романтичній літературі кінь є символом вдачі, людської долі. Тому стає зрозумілим, чому Карл XII втрачає своїх коней (доля відвернулася від нього), а Мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна).

Образ «дикого коня», що ніс Мазепу через ліси й степи з Польщі в Україну – символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і втілення смерті, що очікувала Мазепу, і кари небесної за його вчинок (порушення подружньої вірності), і символ несхитної волі, що є у Мазепи і яка й приводить його до гетьманства. Із цим образом нерозривно пов’язаний і образ України, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє.

Бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що охопили героя.

Вороння символізує смерть.

Степ — вільнолюбивий дух Мазепи.

Буйний чагарник, ліс — перепони, які траплялися на його життєвому шляху.

Вечірній холод, туман, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють страждання Мазепи. Ранок, біла мла, схід сонця є символом надії.

Образ вершника Мазепи символ – неспокійної душі; – нескореної сили; постійної небезпеки; уособлення вільної людини; символ свободи, нації.

Поема «Мазепа» – романтична поема

1. „ Мазепа”- це ліро- епічна поема . Поява так званих мішаних жанрів була характерна для романтизму.

2. Зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною, небуденною.

3. Романтиків завжди цікавили неординарні особистості, масштабні постаті. Мазепа – саме такий.

4. Експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це вказує на приналежність до романтизму.

Історія написання поеми «Мазепа»

Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 або 1819 році. На розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіоллі, яку також звали Терезою. На початку своєї поеми Байрон подав довідку, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою 1709 року вони втікали до Туреччини.