Згадані у повісті географічні назви
Такі місця тепер
село Спасівка на правому березі Самари в 10 милях від Дніпра
на правому березі Самари в 10 «пізніх» милях [74.68 км] від Дніпра, такого села нема
символічна Свиридова могила над одною з менших річок, які вливаються в річку Самару
десь у районі села В'язівок Павлоградського району Дніпропетровської області, що знаходиться на правому березі річки Самари в місці впадання в неї річок В'язівок та Бобрівки.
Насправді за легендою Свиридова могила знаходиться в селі Красилівка Бахмацького району, в 15 верстах [16 км] від міста Борзни Чернігівської області
Перекоп
у районі села Перекоп в Криму
село Коджамбак
село Привільне Первомайського району в Криму
Бахчісарай, столиця Кримського ханства
місто Бахчисарай у Криму

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ. Село Спасівка розташоване на правому березі ріки Самари, що неподалік від Дніпра. Воно було таке як тисячі інших, не було там хоромів, бо в той час Україну спустошували набіги татар. У ті часи ніхто не знав, що буде завтра.


У Спасівці мешкав славний козацький рід Судаків. До складу їх родини входили:

сімдесятирічний дід Андрій,
син Степан із дружиною Палажкою,
діти — п’ятнадцятирічний Павло та тринадцятирічна Ганна.
Старший брат Петро відправився на Запоріжжя.

Дід навчав Павлуся лицарському ремеслу — вчив їздити верхи, кидати спис та аркан, стріляти з лука, боротися на  шаблях. Саме дідусь розповідав хлопцеві про звичаї козаків, про їх пригоди. Павлусь ділився досвідом з сестрою Ганною, а та захищала брата перед батьками.

Одного вечора у неділю дід Андрій відчув дивний неспокій. А посеред ночі церковний дзвін забив на сполох. На село напали татари, почали підпалювати хати, хапали дівчат та хлопців у полон. Жителі села захищалися, як могли, але полягли під ножами татар, серед них були і дід, і матів Павлуся.


Ганну та батька татари захопили в полон. Павлуся вдарили по голові, коли він хотів захистити сестру. Прийшовши до тями, хлопець відв’язав татарського коня, вискочив за огорожу й помчав у степ. Навздогін полетіли стріли, і одна з них його все ж поранила.
ДРУГИЙ РОЗДІЛ. Степ. Свиридова могила — умовне місце збору козаків, сторожовий пост.

Вартовий Семен Непорадний — перший силач на Січі — був здивований, коли побачив вранці заграву на заході. Але через кілька хвилин він зрозумів, що то далека пожежа. Семені побачив, як до нього мчав хлопчик на татарському коні. На березі знесилений вершник упав. Це був Павлусь.


Семен дістав стрілу, обробив рану й закутав хлопця. Припинаючи коня, помітив, що сідло занадто важке, й знайшов червінці.

Скоро приїхали і козаки. Вартовий Семен розповів їм про дитину й спалену Спасівку. Один із козаків, Петро Судак, впізнав у пораненому свого брата. Дід Панас перев’язав Павлусеві рану й дав ТРЕТІЙ- ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ. Вартовий Семен помітив, як до їхнього обозу підкрадається татарин, і вирішив, що піймає того арканом. Так і зробив, хоча й довелося поборотися з ворогом. Татарин зізнався, що в їх загоні 400 чоловік під керівництвом Мустафи-ага, сина Девлет-Гірея. Кіш переповнений награбованим добром та ясиром (полоненими дівчатами її хлопцями).

До козаків Тріски приєднався загін Андрія Недолі. Виникла сварка через те, що козаки не вартували свій кіш і Недоля підійшов до них непомітно.


Полонений татарин запропонував Павлусеві помінятися з ним сідлами, але Семен розкрив його намір заволодіти схованими червінцями.

Ватажки козаків вирішили звільнити полонених. Одні козаки мали виманити татар з коша, ніби втікаючи, а інші  мали напасти й звільнити бранців (ясир).

Павлусь заббув неймовірно схвильований від однієї думки, що він побачить козацький бій із ворогами. Петро сумуючи, попрощався з братом, він був відважний і не жалів себе.

Татари погналися за загоном Тріски. А Недолі все щось не було видно. Ватажок розвернувся й прийняв бій. Тут надійшов і другий загін. Татари були розбиті наголову, а їхній проводир потрапив у полон. Павлусь розумів, що козаки сильніші, в його душі не згасала надія, що тата й сестру визволять.