"Берег чекання" - це вірш Василя Симоненка, написаний в 1959 році. Він присвячений жертвам сталінських репресій і відображає авторське ставлення до цих подій.

Перший рядок "Широка ріка йде в криницю геть" має символічне значення, вказуючи на те, що річка вже досягла своєї мети - вона перетворилась у криницю, яка може піднести життя, але також може й відібрати його.

Наступні рядки описують відчуття тих, хто знаходиться на березі річки: "Тихо гинуть тут зірки від каміння, / Холодніє вітер на світанковім світі". Тут Симоненко використовує метафори для передачі відчуттів героїв вірша. Гинуть "зірки" - це символ життя і надії, які померкли. "Холодніє вітер" - це відчуття одинокості та зневіри.

У наступній строфі автор описує тих, кого річка не викинула на берег - людей, які зникли безслідно: "Тут занімілий, занурений квіт, / І землею прикриті очі". Ці рядки символізують тих, хто став жертвою репресій та загинув безслідно.

В останніх рядках автор звертається до нас, говорячи про те, що нам потрібно пам'ятати тих, хто загинув: "Тут учіться, щоб не забувалося, / Що земля несе таємниці болю". Симоненко наголошує на необхідності пам'ятати і передавати пам'ять про тих, хто став жертвою репресій.

У вірші "Берег чекання" Симоненко використовує символічну мову, метафори і ритмічні схеми,