Рудольф Штейнер, юнак приємної зовнішності, був шукачем пригод. Якось увечері він прогулювався центром міста. Біля вивіски дантиста він побачив величезного зростання негра у фантастичному клоунському вбранні, яке роздавало перехожим якісь листки. Один із листків він вручив Рудольфу. Одна сторона листка була чиста, а на іншій було написано: «Зелені двері». Один із перехожих, взявши в негра листок, викинув його на тротуар. Піднявши його, Рудольф побачив, що там була реклама зубного лікаря. Дух пригод узяв гору і Рудольф пройшов ще раз повз негра, який знову вручив йому листок із написом «Зелені двері». На тротуарі лежала реклама зуболікарського кабінету. Рудольф вирішив, що саме його обрали серед натовпу. Будівля, в якій знаходилися потаємні зелені двері, була п'ятиповерховою. На третьому поверсі він побачив двері зеленого кольору. На його стукіт вийшла бліда дівчина, яка ледве трималася на ногах. Побачивши Рудольфа, вона зомліла. Рудольф уклав дівчину на ліжко і оглянув кімнату, обстановка якої говорила про крайню потребу. Прийшовши до тями, дівчина зізналася, що не їла три дні. Зрозумівши, що це найдивовижніша з усіх його пригод, Рудольф кинувся до найближчого ресторану та приніс усіляку їжу.

Під час трапези дівчина розповіла свою нехитру історію. Вона працювала продавщицею в магазині, отримувала жалюгідну оплату, ще й урізану штрафами господаря. Потім захворіла та її звільнили з роботи. Друзів та родичів у неї немає, і ось у її двері постукав шукач пригод. Молоді люди зрозуміли, що знайшли одне одного. Рудольф обіцяв завтра зайти провідати дівчину.

Вийшовши на сходову клітку, він піднявся вищим і побачив, що всі двері в будинку зелені. Опинившись на вулиці, він підійшов до негра і запитав, чому саме йому він дав листки з написом «Зелені двері». У відповідь йому показали театральний під'їзд, над яким була реклама нової вистави «Зелені двері».

— Я чув, що п'єса — перший сорт. Їхній агент дав мені трохи папірців, щоб я їх роздавав разом із рекламою лікаря.