Відповідь:

Кисі́ль (розм. холоди́к[1]) — драглиста страва або напій з ягідного або фруктового сиропу, молока тощо з домішкою крохмалю.[2][3] У давнину — драглиста страва з ферментованого вівсяного борошна.

Кисіль подають на десерт. Крохмаль, який у натуральному вигляді знаходиться у киселях, засвоюється дуже швидко та сприяє кращій роботі шлунку. Кисіль включено до всіх дієт, пов'язаних із кишковими захворюваннями.

Кисіль — це одна з найдавніших слов'янських щоденних страв.

Спочатку кисіль готувався з вівсяних зерен. Їх підсмажували, мололи, відсіювали, дрібне борошно запарювали окропом, охолоджували до теплого стану, додавали шматок хліба і залишали на ніч заквашуватися в теплому місці.

Саме тому, що тісто мало добре вкиснути перед варінням, ця страва й дістала свою назву.

Свіжозварений кисіль заправляли конопляною або маковою олією, маковим або конопляним молоком, для чого зерна маку або конопель розтирали в макітрі до однорідної маси, яку розводили теплою водою, добре розмішували, відстоювали та проціджували. Така рідина мала сивий колір, а на смак нагадувала молоко, розведене водою. Їли кисіль також із хріном або цибулею, злегка підсоливши.

Для того щоб зробити кисло-солодкий кисіль, до нього додавали ягоди, мед або варені сухофрукти, розливали у миски й охолоджували.

Робили кисіль густим. Пізніше його почали готувати з картопляного крохмалю. Свіжі чи сушені фрукти варили до готовності. У киплячий узвар додавали картопляне борошно, розведене у невеликій кількості холодної води. Коли рідина загусала, кисіль вважався готовим. Такий спосіб приготування киселю існує й зараз.

Кисіль завжди вважався незмінною стравою на урочистому частуванні. Його подають останнім. Це своєрідний знак закінчення застілля. Крім того, кисіль сприяє кращому травленню і не залишає неприємних відчуттів у шлунку після ситної трапези. Фруктові та ягідні киселі, з'явилися порівняно недавно — на початку минулого століття, коли їх стали готувати на основі картопляного крохмалю.