Для тих, хто мене знає, ця вправа – моя своєрідна «візитна картка». У ній – те, у що я щиро вірю, як відчуваю світ, як знаходжу шлях до щирих почуттів дітей і роблю будь-яку шкільну тему для них актуальною. Її умовна назва – «Рецепт гарного настрою». Чому умовна? Тому що для кожного уроку рецепт буде свій.

Музика, смак, запах, колір можуть міняти настрій людини. Наші органи чуття – основа особистого досвіду. Для з’ясування цього феномена пропоную учням придумати власний рецепт поняття, пов’язаного з провідною темою уроку.

Наприклад, ви вивчаєте роман Е.Портер «Полліанна» – запропонуйте учням придумати рецепт радості або рецепт гарного настрою. Для цього потрібно заповнити таблицю, вписуючи по одному-два-три слова, які необхідно пригадати, щоб відчути всіма органами чуття стан гарного настрою. Що діти можуть писати?

Смак гарного настрою – шоколад, персик, торт, піца.

Запах – квіти, парфуми.

Колір – жовтий, зелений, рожевий, золотий.

Звук – шкільного дзвінка на перерву, довгоочікуваної СМС-ки, звуки гітари.

Вивчаєте вірш Г.Сковороди «De libertate» – напишіть разом з дітьми рецепт свободи.  І тут уже будуть інші відповіді – не такі, як в рецепті радості.

Смак свободи, на думку дітей, – це смак чистої джерельної води.

Запах – ранкового лісу, моря.

Колір – блакитного неба, де літають птахи.

А звук свободи, напишуть сучасні дев’ятикласники, – це звуки гімну України або вітру на вершині гори.

Далі – від особистого переживання свободи – підемо до розуміння свободи українським мандрівним філософом.

Завдяки такій простій вправі зробимо тему уроку актуальною. Адже справжня актуальність народжується від власного досвіду, особистої значущості для дитини. Наші сенсорні канали (очі, вуха, ніс, язик, шкіра) – це двері в безмежний світ пізнання.

Ми з дітьми писали рецепт щасливого дитинства (В.Винниченко «Федько-халамидник», М.Твен «Пригоди Тома Сойєра»), щастя (М.Метерлінк «Синій птах», О.Стороженко «Скарб»), миру (Г.Бьоль «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»), рецепт від самотності (вивчаючи твори письменників-модерністів), рецепт гармонії з навколишнім світом (вивчаючи пейзажну лірику будь-якого поета, доби, пори року).