Про тополю.
Покохала дівчина козака , але волоцюгу -  без хати і роду. Коли засне мати , то й  біжить вона опівночі до парубка над ріку під вербу. Та ось поїхав козак у похід , залишивши дівчину з смутком в  серці. Щодня бігала вона на пагорб. Довго стояла н вершині вдивляючись в шлях , чи милий не їде. Т як не було козака ,так і  нема , а дівчина сльози ллє. А мати свариться , що небереться до роботи. Одного разу дівчин як завжди пішла на пагорб. Мати вернулся з роботи стомлена  і , не застала дівчину  вдома , спересердя закляла її  словами : < А бодай  ти вже і не вернулася більше>. Та й стала на пагорбі тополею .