Ответ:

Астронавігація – метод, який моряки минулих епох використовували, проводячи свої кораблі у темряві чи поза видимістю землі. Він вимагає вимірювань кутів між небесними тілами та горизонтом, точного фіксування часу вимірювань, щоб визначати свої координати та утримувати судно на курсі.

Ответ:Давні мореплавці, щоб не заблукати, виконували так зване вирахування шляху. Для цього потрібно було знати три речі: 1) відправний пункт, 2) швидкість корабля і 3) його курс, тобто напрям руху. (Дивіться ілюстрацію внизу). Відправний пункт відомо, а от визначити курс — не так вже й легко.

Під час плавання 1492 року Христофор Колумб визначав курс за допомогою компаса. Але європейці почали користуватися компасом лише в XII сторіччі. До цього лоцмани визначали курс кораблів за сонцем і зорями. Коли ж небо закривали хмари, моряки орієнтувалися за довгими, пологими хвилями, які з рівними проміжками біжать одна за одною. Це так звані мертві брижі — витвір постійного, рівномірного вітру. Мореплавці зіставляли напрям руху цих хвиль зі сходом і заходом сонця, а також з позицією зірок на небі.                                                                                          

Орієнтування по небу

А як небесні тіла служили у давнину морськими дороговказами? Там, де з-за обрію піднімалося сонце, був схід, а де воно сідало — захід. Коли сходило сонце, а на небосхилі ще горіли деякі зорі, моряки визначали, наскільки сонце відхилилося від тих зір у порівнянні з попереднім днем, чи кількома днями. Вночі за орієнтир вони мали Полярну зорю, яку ще звали Північною зорею, бо вона завжди розташована майже точно над Північним полюсом. У Південній півкулі подібну роль виконувало яскраве сузір’я за назвою Південний хрест — воно вказувало на Південний полюс. Тож хоч би куди пливли відважні мореплавці, безхмарної ночі вони могли орієнтуватися щонайменше по одному небесному дороговказу.Чи такий метод був надійний? У той час як європейці лише плавали попри береги, оскільки боялися впасти за край плоскої Землі, тихоокеанські мореплавці вже здійснювали багатоденні мандрівки від острівка до острівка. Наприклад, понад 1500 років тому полінезійці вирушили з Маркізьких островів і неозорими просторами Тихого океану попрямували на північ. Згодом вони досягли берегів Гаваїв, подолавши 3700 кілометрів! У народних переказах остров’ян досі живе пам’ять про давні подорожі між Гаваями і Таїті. Деякі історики кажуть, що це просто легенди. Проте сучасні мореплавці зуміли повторити ту давню мандрівку, орієнтуючись не по спеціальних приладах, а по зірках, брижах та інших природних дороговказах.

Але дехто вмів орієнтуватися ще й по інших об’єктах небозводу. Приміром, для полінезійців та інших тихоокеанських мореплавців нічне небо було справжньою дорожньою мапою. Часто, щоб не збитися з курсу, за орієнтир вони вибирали зірку, котра сходила (чи заходила) власне у тій точці небосхилу, куди їм треба було плисти. Крім того, вночі стежили за рухом інших зірок, які допомагали їм не збочити з дороги. І якщо траплялось, що вони збивалися з шляху, то небеса показували, як виправити помилку.

Объяснение:Астронавігація – метод, який моряки минулих епох використовували, проводячи свої кораблі у темряві чи поза видимістю землі. Він вимагає вимірювань кутів між небесними тілами та горизонтом, точного фіксування часу вимірювань, щоб визначати свої координати та утримувати судно на курсі.