Стаття 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначає, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб.

В об’єктивному значенні право власності – це право суб’єкта володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому матеріальними благами на власний розсуд у межах закону.

У суб’єктивному значенні право власності – це система правових норм, які закріплюють належність матеріальних благ визначеним суб’єктом, й регулюють володіння, користування та розпорядження ними, а також захист компетентності власника.

Зміст права власності складається з компетентності власника щодо володіння (може бути як законним, так і незаконним), користування та розпорядження певною річчю (ст. 317 ЦК України).

Тож до компетентності власника належать:

– право володіння;

– право користування;

– право розпорядження.

Право володіння – встановлена законом можливість фактично панувати над річчю, мати її в себе:

– законне володіння – має правову підставу;

– незаконне володіння – володіння викраденим майном; майно, придбаним на підставі недійсного правочину (добросовісний набувач, тобто особа, котра не знала та не могла знати, що придбає майно у не правочинної особи; недобросовісний набувач – особа, яка знала, що купує майно у не правочинної особи).