У творі В. Близнеця “Звук павутинки” Льоньку супроводжують його друзі, образи яких є символічними. Вимріяна постать Ніни відображає людську надію, а більш реальний герой – Адам – є символом життя і неминучої смерті.

    Адам має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. Він, знаючи що ось-ось помре від малокрів”я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.

   Ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для Льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. Вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним.

   Читаючи твір Віктора Близнеця “Звук павутинки”, я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія  створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

   Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ – це водночас  викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи – звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше – у саму душу.

  Отже, найкращі фарби – це почуття людини, а природа – це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.