Жили собі двоє сусідів: один бідняк, а другий багач, і жили вони як кіт із собакою. Багач усе намагався обдурити бідняка. Раз прийшов бідняк до багача та й попросив клапоть землі, щоб посіяти там маїс*. Багач згадав, що є в нього клапоть сухої землі, на якій нічого не родить, навіть мурашки не плодяться. Уклали угоду. Вдарили по руках. Бідняк повернувся до своєї хатини, покликав дружину, і пішли вони глянути на ту землю. Як прийшли, то й знайшли гарбуза. - Ой, жінко! В цьому гарбузі повно золотих монет! Ти тільки глянь! - Золоті монети! – вигукнула жінка. – Оце пощастило! - Ні, - сказав бідняк. – Я знайшов цей гарбуз на чужій землі, отже, він не мій. Я повинен оддати його власникові цієї землі. Пішов він до багача і все йому розповів. - О, це чудово! – вигукнув багач. – Наша угода розривається. Я не можу віддавати землю, на якій ростуть гарбузи із золотом. Бідняк повернувся до своєї хатини, а багач побіг на поле, щоб забрати гарбуз. Але, прибігши, побачив: гарбуз повний ос, лютих та кусючих. -Ага! – заволав багач. – Цей негідник надумав поглумитися з мене! Ну, хай начувається, я йому теж віддячу добрим жартом. Поклав багач гарбуз із осами в мішок і пішов до бідняка. -Гей, куме! Зачини двері й прочини віконце. Маю для тебе гарний подарунок. Бідняк зачинив двері й прочинив віконце. А багач узяв та й укинув у віконце гарбуз із осами. - Ось тобі, куме, гарбуз із золотом, який ти знайшов на моїй землі. Радій багатству! І багач голосно зареготав. Але тільки-но гарбуз упав на долівку, як оси обернулись на золоті монети. Монети покотилися й задзвеніли. Почув багач із вулиці той дзенькіт і здогадався – щось тут не те. - Куме, - каже, - відчини-но двері, я гляну, що то дзвенить. Але бідняк відповів: - Що ти, куме! Тебе ж оси покусають!.. Такі кляті, такі кляті!.. Тікай, куме!.. Так бідняк забагатів, а багач став посміховиськом