Ответ:

Шевченка знають усі. Його поезії з дитинства увійшли в життя кожної родини. Тому виділити щось "найкраще" з його творчості я вважаю неможливим. Просто на мене найбільше враження справила поема "Наймичка". Я навіть знаю, чому саме: моя бабуся за трагічних обставин втратила колись дитину. В нашій сім'ї про це не згадують, але знають, що такого горя зазнала наша рідна бабуся.

І втрата власної дитини — це для мене і заборонена, і страшна, і пекуча тема. А її порушує Т. Г. Шевченко у своїй поемі. Тут мати не зовсім втратила свого синочка — вона змушена була підкинути його. А сама пішла в наймички туди, де її дитину визнали за свою. Ганна жила поруч з нею, щодня бачила її і спілкувалася з рідною кровинкою, не маючи змоги сказати правди. Ганна дочасно згоріла, не винісши такої кари, яку їй послала доля. Адже її син називає мамою іншу жінку. Вона бачить, як виростає, стає гарною, доброю людиною її син. Вона нарешті доживає й до онука, а він теж не її!

Страшну таємницю все життя ховала в собі Ганна, вбачаючи свою провину в тому, що народила сина без батька. І, вмираючи, вона видихнула:

"Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати".

Так дізнався дорослий, зрілий чоловік Марко про трагічну долю рідної матері. Так трагічно закінчується моя улюблена поема великого Кобзаря.