Гармонія людини і природи - велика духовна цінність. "Якщо людина залежить від природи, то і природа від неї залежить: природа людину створила - людина її переробляє", - сказав французький письменник Анатоль Франс. 

З самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. Клімат, рельєф, оточення - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. Природа таким чином впливала на  становлення національного характеру. 

Ознакою здоров'я людини і природи є краса, гармонія, приємні пахощі, краєвиди. Тому нас неприємно вражає, коли, мандруючи  лісом, ми раптом натикаємося на залишки "цивілізації": пластикові пакети, посуд, ганчір"я, пляшки... Це безладдя псує красу, воно відбирає в людини те здоров"я, яке вона могла б отримати від здорової природи. Природа дуже хвора, земля потребує твоєї, людино, турботи й заслуговує на твою любов.

Ответ:

site:openforest.org.ua Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає усе необхідне для свого існування. Проблематичність ставлення людини до природи пояснюється, насамперед, різким зростанням антропогенного впливу на навколишнє середовище, споживацьким до неї ставленням. Активно використовуючи природні ресурси, на основі удосконалення технологій та виробництва, суспільство досягло колосальних успіхів і якісно змінило спосіб життя. Будучи невід’ємною частиною природи, людина в своїх відносинах з нею пройшла ряд етапів: від повного обожнювання і поклоніння природним силам, до ідеї повної і безумовної влади над природою. У міфології природа уподібнювалася людині. Людина залежала від природних сил, її світогляд породжував анімістичні й тотемістичні вірування. У Середньовіччі вважалося, що природа створена Богом. Але вона протиставлялася людині як статична, нездатна до розвитку й удосконалення, як така, що не має позитивних вимірів. Людина ж створена за образом і подобою Божою, тому її природна частина потребувала постійного духовного приборкання. В епоху Відродження відбулося відкриття краси і величі природи, що розглядалася як джерело радощів, насолод. У Новий час виник якісно новий тип ставлення людини до природи, її розуміння. Природа розглядалася вже як об’єкт інтенсивної, перетворюючої діяльності, як “комора ”, з якої можна черпати все без міри й рахунку. Р. Декарт, наприклад, вважав, що "людина є власником і володарем природи". Певною мірою таке розуміння природи, ідея її утилітарного використання та підкорення панує й сьогодні. Відносини людини і природи в XXІ столітті стали своєрідним центром, де сходяться і зав’язуються в один вузол різноманітні аспекти економічного, суспільного і культурного життя людей. Постало питання докорінної зміни розуміння природи і ставлення до неї, необхідності гармонії, партнерства людини і природи. Для дослідження сучасного ставлення людини до природи, Полтавське ОУЛМГ провело анкетування на тему “Природа в моєму житті ”. У ньому взяли участь як діти (8-14 років), так і дорослі (25-60 років). Учасникам було запропоновано обрати із переліку ті варіанти, що найбільше відображали їх ставлення до природи, а саме: джерело натхнення спосіб насолоди гармонія проведення дозвілля спосіб самовираження сфера мого пізнавального інтересу стимул для розширення мого кругозору можливість відновлення душевного спокою предмет моєї турботи усвідомлення моєї відповідальності перед нею. За підсумками анкетування встановлено, що більшість опитуваних ставлять природу предметом своєї турботи чи хоча б усвідомлюють необхідність такої турботи. Не виключенням стало й те, що природа залишається сферою пізнавального інтересу, стимулом для розширення кругозору та джерелом натхнення для людини. Тому сподіваємося, що людство у ХХІ столітті нарешті зрозуміє свою залежність та відповідальність перед матінкою-природою.

Объяснение: