Ответ:

Я пам’ятаю ті роки, коли наше село залите сонячним світлом, здавалося, жило своєю простою, але значущою долею. Я, Тарас, був малим хлопцем, та вже тоді мріяв про вільний світ, де слова ллються річкою, як вода в нашій річці. Мати завжди казала, що в кожного свій шлях, і я мріяв знайти свій. Вечорами я слухав розповіді діда про минулі часи, про славних козаків, і в моїй уяві народжувалися картини величної України.

Одного разу я знайшов старий пензлик і почав малювати. Не думав тоді, що цей маленький інструмент стане ключем до великого світу. Часто бігав до лісу, де малював дуби, луки, квіти - усе, що бачив навколо. Важко було з учителями, які не розуміли мого захоплення. Але я не здавався. Вночі, коли всі спали, я тихо прокрадався до вікна і при світлі місяця малював свої мрії.

Мрії, які згодом стали моїм життям. Я шукав свій шлях серед людей, які не завжди розуміли мене, але завжди пам’ятав, що кожен має своє покликання. І мій шлях -