Якого розміру має буть казка? Якщо напишу від руки зійде? (потім відредактую)

Українська осінь — пані особлива. Думаєш, що лагідна, а не норовлива. Слухайте, діти, казочку.
Була собі красуня Осінь. Одного разу приїхав до неї король Вересень свататися.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я танцювати, для тебе танцюватиму, якщо все у золото перетворишь.
Нелегке завдання, але спробував Вересень. І берези, і тополі позолотив, липи тощо. Але не все в його владі — стоять ялинки зеленими, як і були.
— Що?! Я тільки на золоті танцюватиму! А якщо ти не зміг, то йди геть!
Тільки но Вересень за поріг, вже інший кавалер стукає у двері. То король Жовтень завітав.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я співати, для тебе заспіваю, якщо ти усіх ревунів та пискунів проженеш, заважають вони мені.
Став Жовтень птахів лякати, звірей у барлоги та нори заганяти. Начебто тихо стало. Тут, як на гріх, синиця зацвірінькала, неполохлива пташка виявилася.
— Що?! Я тільки у тиші співатиму! А якщо ти не зміг тишу забеспечити, то йди геть!
Через деякий час король Листопад прознав про Осінь та вирішив спробувати щастя.
— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.
— Полюбляю я малювати, тобi свого портрета намалюю, якщо зробиш усе біліше крейди.
А у Листопада сніга обмаль, де-не-де притрусить, ще й притупне чобіточком. Все у плямах і вийшло.
— Що?! Я тільки на білому малюватиму! Йди геть!
А Листопад обурівся, забрав свій сніг, ще й листя прихопив як відшкодування моральної шкоди.
І ось залишилася Осінь як та стара біля розбитого корита. Лише голі вітки, вітер та холоднеча. Одне добре, що синиця незлоблива, не покинула дурепу, та ще й ґав та горобців із собою привела. Так і цвірінькає Осiнь з ними.