Ответ:

Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим,

що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.

Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висло­

вах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагаль­

нено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Нар.

творчість); Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (Нар. творчість);

Вуглем полотна не білять (Нар. творчість); Учи народ, учися і в народу (Нар. твор­

чість); Учителя і дерево пізнають по плодах (Нар. творчість).

Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюва­

ними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються

співрозмовника, мають узагальнене значення.

Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою

головного члена означено-особового речення (1,2 особи) та неозначено-особового

речення (3 особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає

семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної

особи (осіб), у неозначено-особовому — кількох чи багатьох (а інколи й однієї) осіб, то

в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.

Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:

• умовно-наслідкове: Здобудемо освіту — побачим більше світу (Нар. творчість);

• поради чи перестороги, застереження: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як

їдеш з поля (Нар. творчість); Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Нар.

творчість);

• можливості чи неможливості дії: Старого горобця на полові не обдуриш (Нар.

творчість); Шилом моря не нагрієш (Нар. творчість); Брехнею далеко не заїдеш

(Нар. творчість).

Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, що означають дію

або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, пере­

живання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб

наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в т. ч. й самого мовця,

наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до після півночі сидиш іноді

(А. Тесленко); Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти

досяг мети (О. Гончар); Закохану людину одразу помітиш (О. Гончар); В голосі його

тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).

381 I у и п м м т ц ч ю я бояин реченнях головний член може бути виражений:

II лнх щ«или у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу, напри, і

ю м . Л т а а ся і не надитпися. дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучіш

аваннршш (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай — асе рівно обпечешся

(Т Тшгтжт н т л Куди не глянеш в даль оцю окресю — тут споконвіку скрізь лилася кроп

<Л Костенко); Що збереш за ці дні взимку місяцями годуватимеш ся (В. Козаченко);

2) яп сл о к м 2-ї особи множини, наприклад: Частин зерном сійт е поле, вродить

хяЛ ак море (Нар творчість). Ш укайте і знайдете (Декарт).