Ответ:

Т. Шевченко любив українську природу в різні пори року, і тому у своїх віршах описував її красу. Для цього поет використовував цілу низку художніх засобів.

Так, у вірші «За сонцем хмаронька пливе…» Т. Шевченко поетично змалював захід сонця. Хмаринка, море неначе оживають і сприймаються, як живі люди. Та­кий прийом називається персоніфікацією, і автор доцільно використовує його, створюючи дивовижну картину природа:

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море…

Зміну дня і ночі змальовано як боротьбу добрих і злих сил, і тому звичайне природне явище сприймається, як казкове.

Як відомо, увечері завжди з’являється туман, який у вірші Т. Шевченка уособ­лює собою злу й ворожу силу. Таке споглядання викликає у ліричного героя пе­чаль. Хоча насправді сумні думки поета викликані проблемами життя, від яких не може відволікти навіть краса природи.

В іншому вірші, «Садок вишневий коло хати», поет зображає типову картину. Теплий весняний вечір, цвітуть вишневі садки, гудуть хрущі, сім’я зібралася вдо­ма на пізню вечерю після важкого трудового дня. Втомлена мати заснула, при­сипляючи маленьких дітей. І не спить лише соловейко, даруючи всьому живому свою пісню.

Неначебто ідилічна картинка. Та плугатарі, що йдуть з плугами, втомлена мати, дівчата, що йдуть з поля, нагадують про реальне життя, яке насправді не таке красиве.

У віршах, присвячених природі, Т. Шевченко виступає як тонкий лірик і лю­дина, що любить свій рідний край.