У природі людина повинна бачити ніби відображення себе самої, природа - це близьке створіння, з яким можна бути цілком відвертим, ділитися своїми почуттями, думками, сподіваннями. Між людиною і навколишнім світом споконвіків існував духовний зв"язок, духовна і матеріальна єдність. Людина завжди вважала себе дитиною природи.  

Це спонукає її любити, цінити, поважати природу. Але чи завжди ми вгамовуємо свої споживацькі інстинкти, приборкуємо нестримне бажання здобути з довкілля все найкраще і в якнайбільшій кількості? Таке хижацьке ставлення до найоголовнішого в нашому житті зрештою призводить людину до самознищення.  

Природа - годувальниця. Вона, як мати, з якою ми з"єднані пуповиною, дає нам все, що потрібно для життя. І не лише матеріальні блага постачає нам природа, а й виховує нашу свідомість, вона є джерелом національного характеру й менталітету людей з різних куточків земної кулі. Що інше, як не природа, стало основою для розвитку наукових знань, що ними оволоділо людство? З чого, якщо не з природи, людина черпає наснагу до творчості, хист до мистецтва? Ця єдність дає нам і відчуття духовності, спонукає до роздумів про вічність життя на Землі, про одвічну мудрість та могутність природи.