Різьбляним кленовим листям упала осінь на міські бульвари, розтривожили душу, заснувала її сум'яням. Поде-куди прохолодною краплею дощу зволожиться яскраво-зелена травичка. Різнобарвні айстри ніби-то надолужують згаяне літо - так яскраво спалахують кольоровими ліхатриками, милуючи око будь-кому. Приємна ранкова прохолода настогна на стиглих овочах і фруктах, квітуючому зелі, хмулить голову своїми пахощами.

А набо: вимите осінніми дощами, по-весняному густо-балкитне, але вже не палить сонячним промінням, а ласкає птаство метушливо збирається удаличину, і від того на душі щасливо ятриться болі від майбутньої розлуки. Адже утихнуть сади і вже не почуєш пісенні розсипи солов'їв, журливе "куку" зозулі, лише чути обридливе джижчання джмелів на чашці квітки.

Помине трохи часу і облетить строкате осіннє листя з дерев, кущів. Падолист принесе спокій на землю і тоді людина трохи відпочине від хліборобських клопотів.

А поки що осінь-чарівниця легкими кроками ступає по землі, викликаючи наше замилування її майстерністю. І в цьому є своя  принадність, свій чар, збагачуючи себе красою, людина мудрішає, добрішає. Можливо, й світ від того стає кращим, досконалішим.